РЕЄСТРАЦІЯ МІСЦЯ ПРОЖИВАННЯ ТА ПРАВО КОРИСТУВАННЯ ЖИТЛОМ В НОТАРІАЛЬНІЙ ПРАКТИЦІ

ВІКТОРІЯ ГОЛОБОРОДЬКО,
приватний нотаріус Севастопольського міського нотаріального округу
РЕЄСТРАЦІЯ МІСЦЯ ПРОЖИВАННЯ ТА ПРАВО КОРИСТУВАННЯ ЖИТЛОМ В НОТАРІАЛЬНІЙ ПРАКТИЦІ
Однією з основних складових в житті кожної людини є житло. Та місце проживання відіграє важливу роль не тільки в особистому житті людини, а й у її правових відносинах, та є однією з ідентифікаційних ознак кожної особи.
Історія свідчить про те, що держава (до складу якої входили українські землі залежно від історичного періоду) завжди намагалась створити інститут, який би давав можливість вести облік або навіть контролювати місце проживання людей. Так, в СРСР в 1925 році було введено інститут прописки — державна система контролю міграції населення, основний принцип якої полягав у жорсткій прив’язці громадян до їх по¬стійного місця проживання. У 1991 році Комітет конституційного нагляду СРСР у своєму висновку визнав неконституційними положення про прописку в частині, яка зобов’язує громадян отримувати дозвіл адміністративних органів на проживання, влаштування на роботу і навчання, набуття у власність житлових будинків, квартир, дач, гаражів, а також встановлює відповідальність за порушення цих обов’язків . Вищі представницькі органи влади повинні були прийняти акти про порядок реєстрації і обліку громадян за місцем їх проживання. Водночас не було виключене застосування правил про прописку як правил реєстрації та обліку пересування громадян, посвідчення факту їх постійного і тимчасового місця проживання.
У незалежній Україні застосування дозвільного порядку прописки було визнане неконституційним рішенням Конституційного Суду України від 14.11.2001 р. № 15-рп/2001. Цим рішенням були внесені зміни до пп. 1 п. 4 Положення про паспортну службу органів внутрішніх справ , згідно з яким паспортна служба органів внутрішніх справ застосовувала дозвільний порядок вибору особою місця проживання.
Та остаточно інститут прописки в Україні було скасовано лише в 2003 році із прийняттям Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» (далі — Закон). Проте у сфері прав користування житлом залишаються певні прогалини та неузгодженості, що стає приводом для виникнення суперечностей у юридичній практиці та судових спорів.
Фізичним особам гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на території України (ст. 2 Закону). Закон ви¬значає місце проживання як адміністративно-територіальну одиницю, на території якої особа проживає строком понад шість місяців на рік.
Реєстрація місця проживання — внесення відомостей до паспортного документа про місце проживання або місце перебування із зазначенням адреси житла особи та внесення цих даних до реєстраційного обліку відповідного органу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань реєстрації (ст. 3 Закону).

Вікторія ГОЛОБОРОДЬКО отримати повну версію статті