РЕЄСТРАЦІЯ МІСЦЯ ПРОЖИВАННЯ ГРОМАДЯН: КОЛІЗІЯ ПРАВОВИХ НОРМ

ІРИНА СВЯТЕЦЬКА,
приватний нотаріус Полтавського міського нотаріального округу
РЕЄСТРАЦІЯ МІСЦЯ ПРОЖИВАННЯ ГРОМАДЯН: КОЛІЗІЯ ПРАВОВИХ НОРМ
Встановлення місця проживання особи має важливе значення при вчиненні нотаріальних дій. Так, згідно з підпунктами 1.13, 1.14 гл. 10 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 22.02.2012 за № 282/20595, місце відкриття спадщини підтверджується: довідкою житлово-експлуатаційної організації, довідкою правління житлово-будівельного кооперативу про реєстрацію (постійне місце проживання) спадкодавця; записом у будинковій книзі про реєстрацію (постійне місце проживання) спадко­давця, довідкою адресного бюро, довідкою райвійськкомату про те, що спадкодавець до призову на військову службу проживав за відповідною адресою. Місце відкриття спадщини не може підтверджуватись свідоцтвом про смерть. У разі відсутності у спадкоємців документів, що підтверджують місце відкриття спадщини, цей факт підтверджується копією рішення суду, що набрало законної сили. Зі змісту ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» випливає, що при вчиненні будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, на нотаріуса покладається обов’язок попереднього отримання дозволу органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону, щодо захисту майнових прав таких осіб. Разом з тим в законодавстві відсутнє чітке визначення права користування дітей майном своїх батьків і їх прав щодо нього.
Відповідно до ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Указом Президента України «Про заходи щодо реєстрації фізичних осіб» від 11.01.2002 № 12/2002 інститут так званої «прописки», який існував з часів радянської влади, був ліквідований. Цим же Указом Кабінету Міністрів України було доручено у місячний строк подати на розгляд Верховної Ради України проект Закону України «Про порядок реєстрації фізичних осіб за місцем проживання» та затвердити Тимчасове положення про порядок реєстрації фізичних осіб за місцем проживання на період до прийняття відповідного Закону. Однак на сьогодні Закон України «Про порядок реєстрації фізичних осіб за місцем проживання» досі не прийнятий, а щодо його основних положень тривають дискусії. На виконання згаданого Указу Президента України постановою Кабінету Міністрів Украї­ни від 16.01.2003 № 35 було затверджено Тим­часовий порядок реєстрації фізичних осіб за місцем проживання. Згідно з п. 6 зазначеного Тимчасового порядку відповідні житлово-комунальні підприємства органів місцевого самоврядування, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій, житлово-будівельні кооперативи, об’єднання співвласників багатоквартирного будинку та молодіжні житлові комплекси, що самостійно здійснюють обслуговування будинків, уповноважені особи у сільських, селищних радах, житлово-комунальні органи, що обслуговують відомчий житловий фонд, у тому числі військові містечка, інші об’єкти і території, зобов’язані були приймати від громадян та іноземців документи для реєстрації їх місця проживання. З 11.05.2006 на підставі постанови Кабінету Міністрів України «Про визнання такими, що втратили чинність, деяких актів Кабінету Міністрів України» від 11.05.2006 № 617 цей Тимчасовий порядок втратив силу.
Закон України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11.12.2003 № 1382-IV регулює відносини, пов’язані зі свободою пересування та вільним вибором місця проживання в Україні, що гарантуються Конституцією України і закріплені Загальною декларацією прав людини, Міжнародним пактом про громадянські та політичні права, Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод і протоколами до неї, іншими міжнародними договорами України, а також визначає порядок реалізації свободи пересування та вільного вибору місця проживання і встановлює випадки їх обмеження.
Згідно зі ст. 3 цього Закону реєстрація — це внесення інформації до Єдиного державного демографічного реєстру про місце проживання або місце перебування фізичної особи із зазначенням адреси, за якою з особою може вестися офіційне листування або вручення офіційної кореспонденції. Довідка про реєстрацію місця проживання або місця перебування — це документ, який видається органом реєстрації особі за її вимогою та підтверджує реєстрацію місця проживання або місця перебування особи. Документи, до яких вносяться відомості про місце проживання та місце перебування особи, — це паспорт громадянина України, тимчасове посвідчення громадянина України, посвідка на постійне проживання, посвідка на тимчасове проживання, посвідчення біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, посвідчення особи, якій надано тимчасовий захист, довідка про звернення за захистом в Україні.
З метою забезпечення виконання цього Закону видається наказ МВС України «Про організацію реєстрації і зняття з реєстрації місця проживання та перебування фізичних осіб в Україні» від 26.05.2004 № 571. Проте цей наказ не є чинним, оскільки порушує Указ Президента України «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» від 03.10.1992 № 493/92, постанову Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» від 28.12.1992 № 731 та Рекомендації з питань підготовки, державної реєстрації та обліку відомчих нормативно-правових актів, затверджених постановою колегії Міністерства юстиції України від 27.03.1998 № 3, а це означає, що вищенаведений наказ МВС зачіпає права, свободи й законні інтереси громадян та має міжвідомчий характер і саме тому не був зареєстрований у Міністерстві юстиції України та не набув чинності у встановленому порядку.
Так склалося, що і досі при вчиненні нотаріальних дій зацікавлені особи надають нотаріусу так звану «довідку форми № 3» або домову (будинкову) книгу, в якій зазначаються зареєстровані в будинку особи. Однак порядок видачі цих документів та їх правовий статус законодавством не врегульовано.

ІРИНА СВЯТЕЦЬКА отримати повну версію статті