Про судову практику щодо визнання заповіту недійсним

Ірина Святецька,
приватний нотаріус Полтавського міського нотаріального округу
Про судову практику щодо визнання заповіту недійсним
Згідно зі ст. 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження особи на випадок її смерті.
Законодавець визначив пріоритет спадкування за заповітом над спадкуванням за законом, зазначивши в ч. 2 ст. 1223 ЦК України, що спадкування за законом має місце лише в разі відсутності заповіту, визнання його недій¬сним, неприйняття спадщини або відмови від її прий¬няття спадкоємцями за заповітом, а також неохоплення заповітом всієї спадщини.
Заповіт складається (скасовується, зміню¬ється) самим заповідачем. Законом не допускається відчуження права на складання заповіту, його обмеження або відмова від права на заповіт. Такий правочин згідно зі ст. 27 ЦК України є нікчемним.
Слід звернути увагу на те, що заповіт, а також будь-які заповідальні розпорядження не можуть бути частиною інших правочинів, за винятком спадкового договору та договору банківського вкладу.
Відповідно до ст. 202 ЦК України заповіт є одностороннім правочином, тобто дією особи, спрямованою на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.
Згідно з ч. 3 ст. 202 ЦК України одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами (заповіт подружжя).
Будь-які обов’язки спадкоємців перед спадкодавцем виникають лише після смерті заповідача, тобто розпорядження набувають юридичної сили не з часу посвідчення заповіту, а з моменту відкриття спадщини.
Слід також звернути увагу на те, що правило тлумачення заповіту сторонами до нього не застосовується (ч. 1 ст. 213 ЦК України), тобто тлумачити заповіт мають право або спадкоємці, або суд (ст. 1256 ЦК України), і цей перелік є вичерпним. Стаття 213 ЦК України містить загальні норми щодо тлумачення правочинів, тоді як норма ст. 1256 ЦК України, яка стосується тлумачення заповіту, є нормою спеціальною. Оскільки спеціальні норми є виключенням із загального правила, вони унеможливлюють застосування загальних норм.
За життя заповідач може в будь-який час скасувати заповіт, змінити його або скласти новий заповіт.
Заповіт може втратити чинність як повністю, так і в окремих положеннях. Наприклад, втрата чинності положеннями заповіту, які стосуються позбавлення права на спадкування (ч. 4 ст. 1235 ЦК України), заповідального відказу (ст. 1239 ЦК України). У разі відчуження заповідачем за життя майна, що було предметом заповіту, заповіт у цій частині втрачає чинність.
Право на пред’явлення позову про недійсність заповіту виникає лише після смерті заповідача.
Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України недодержання сторонами або стороною в момент вчинення правочину вимог, встановлених частинами 1–3, 5, 6 ст. 203 ЦК України, як правило, має наслідком визнання правочину недійсним.
Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України нікчемний правочин є недійсним через його невідповідність вимогам законодавства. Такий правочин недійсний з моменту його вчинення незалежно від того, чи визнав його таким суд.
Законодавством передбачено, що підстави недійсності правочину встановлені нормами ЦК України та іншими законодавчими актами і мають імперативний характер. Тому за такими вимогами є неприпустимим укладення мирових угод як таких, що суперечать законодавству.
Стаття 203 ЦК України передбачає загальні норми, недотримання яких є підставою для ви¬знання нікчемності правочину, і застосовується лише в тому випадку, якщо в ЦК України немає спеціальної підстави (норми) для цього. Проте ст. 1257 ЦК України містить норми щодо недійсності заповіту, які є спеціальними нормами, тобто унеможливлюють застосування загальних норм, передбачених ч. 1 ст. 215 ЦК України.
Таким чином, ст. 203 ЦК України передбачає загальні норми, недотримання яких є підставою для визнання нікчемності правочину, і застосовується лише в тому випадку, якщо в ЦК України немає спеціальної підстави (норми) для цього.
Недійсні заповіти діляться на нікчемні та оспорювані.
Згідно з ч. 1 ст. 1257 ЦК України нікчемним є заповіт, складений особою, яка не мала права на це майно, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення.
До нікчемних відносяться заповіти:
складені фізичною особою, яка не має повної цивільної дієздатності;
вчинені через представника;
складені з порушенням вимог щодо форми заповітів;
посвідчені уповноваженою особою, але з порушенням вимог, встановлених законом;
посвідчені не уповноваженою на це особою;
секретні заповіти, посвідчені нотаріусом з порушенням вимог, встановлених ст. 1249 ЦК України;
посвідчені за відсутності свідків у випадках, коли їх присутність є обов’язковою;
складені відчужувачем щодо майна, вказаного у спадковому договорі (ст. 1307 ЦК України).
Слід звернути особливу увагу на те, що спеціальною нормою про нікчемність заповіту є ч. 1 ст. 1257 ЦК України.

ІРИНА СВЯТЕЦЬКА отримати повну версію статті