ПРО ВИДАЧУ НЕРЕЗИДЕНТАМИ ДОВІРЕНОСТЕЙ ДЛЯ ДІЇ В УКРАЇНІ

АНТОН ЗІНЧУК,
старший юрист ЮФ «ILF» (ІНЮРПОЛІС), м. Харків, здобувач НДІ Державного будівництва та місцевого самоврядування Національної академії правових наук України
ОЛЕНА САМОЩЕНКО,
приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу
ПРО ВИДАЧУ НЕРЕЗИДЕНТАМИ ДОВІРЕНОСТЕЙ ДЛЯ ДІЇ В УКРАЇНІ
На практиці доволі часто в іноземних громадян чи юридичних осіб, що створені та зареєстровані відповідно до законодавства інших держав (далі разом — нерезиденти), виникає необхідність вчинити в Україні юридично значущі дії (наприклад, оформити спадкові права, укласти договір купівлі-продажу нерухомого майна чи створити дочірнє підприємство). Однак не завжди в подібних випадках такі нерезиденти мають час або змогу прибути в Україну для їх вчинення.
Вирішити таку ситуацію та оперативно вчинити заплановані юридичні дії дає змогу інститут довіреності, який з тими чи іншими особливостями існує в законодавстві всіх держав світу. При цьому варто пам’ятати, що оформлення довіреності за кордоном для дії в Україні має свої юридичні особливості.
По-перше, відповідно до ст. 34 Закону України «Про міжнародне приватне право» від 23.06.2005 р. № 2709-ІV (далі — Закон про МПП) порядок видачі, строк дії такої довіреності, припинення та правові наслідки її припинення визначаються правом держави, в якій довіреність видана. Форма довіреності як правочину згідно зі ст. 31 Закону про МПП за загальним правилом вважається дотриманою, якщо вона відповідає праву, що застосовується до змісту довіреності, або праву місця видачі довіреності. Інші правила щодо вимог до форми довіреності можуть встановлюватися міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Зокрема, ст. 40 Мінської конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах закріплює лише правило місця видачі довіреності щодо вимог до її форми.
Особливої уваги потребує питання про зміст довіреності, виданої за кордоном для дії на території України. Частина 1 ст. 32 Закону про МПП передбачає, що довіритель на основі автономії волі може обрати право, яке застосовуватиметься до змісту довіреності. Водночас на практиці доволі рідко трапляються випадки, коли довіритель у тексті довіреності чітко визначає право, що застосовується до її змісту. У такій ситуації для визначення застосовуваного права слід керуватися колізійними нормами Закону про МПП. Стаття 32 цього Закону передбачає, що в разі відсутності вибору права, яке застосовується до змісту правочину (довіреності), застосуванню підлягає право, яке має найбільш тісний зв’язок з правочином. Якщо інше не передбачено або не випливає з умов, суті правочину або сукупності обставин справи, то правочин більш тісно пов’язаний з правом держави, у якій сторона, що повинна здійснити виконання, яке має вирішальне значення для змісту правочину, має своє місце проживання або місцезнаходження. Правила визначення вирішального виконання передбачені ст. 44 Закону про МПП. Пункт 13 ч. 1 ст. 44 передбачає, що за договором доручення стороною, чиє виконання має вирішальне значення, є повірений. Тобто, коли йдеться про вчинення юридично значущих дій на території України на підставі довіреності, за якою представниками є громадяни або юридичні особи України, зміст такої довіреності має відповідати вимогам законодавства України, зокрема статей 244–249 Цивільного кодексу України. З цим висновком кореспондують положення ч. 3 ст. 47 Закону України «Про нотаріат» від 02.09.1993 р. № 3425-XІІ (далі — Закон про нотаріат) та п. 22 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2004 р. № 20/5. Цими нормативними актами передбачено, що для вчинення нотаріальних дій не приймаються документи, які не відповідають вимогам законодавства України. Тому під час оформлення довіреності за кордоном для дії на території України доцільно узгоджувати її зміст із законодавством України щодо довіреностей.
По-друге,

Олена Самощенко отримати повну версію статті