Проблеми визначеності права власносі на новостворене нерухоме майно

ВАЛЕНТИНА ПЄТУХОВА,
приватний нотаріус Керченського міського нотаріального округу
Проблеми визначеності права власносі на новостворене нерухоме майно
Традиційно право власності кваліфікується в юридичній науці як найбільш повне право на річ, яке передбачає абсолютне панування особи над нею. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (ст. 317 ЦК України) [1], яким він володіє, користується, розпоряджається на власний розсуд; має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону (ст. 319 ЦК України). Таким чином, визначення правомочностей особи відносно певного майна здійснюється крізь призму права власності, яке, забезпечуючи стабільність майнових відносин, водночас стає фактором активності, «імпульсом, що спонукає у сфері економіці не до «проїдання» результатів правці (доходів), а до їх зворотноьго інвестування у виробництво…» [2, с. 60]. «Власність за своєю суттю передбачає необхідність її суворого юридичного закріплення, розгорнутої правової регламентації різноманітних відносин, що виникають на її підґрунті» [2, с. 64].
У цьому контексті особливого значення набувають норми, які встановлюють підстави набуття права власності. Пов’язуючи набуття права з певними юридичними фактами, закон тим самим дозволяє визначити особу — власника конкретного майна; встановити момент виникнення права. Визначення моменту виникнення права дає змогу вирішити, в який саме проміжок часу в певної особи виникає можливість володіти, користуватись та розпоряджатися конкретним об’єктом, обов’язок його утримувати та ризик випадкового знищення.
Юридична доктрина поділяє підстави виникнення права власності на первісні та похідні. Зокрема, діюче цивільне законодавство серед первісних підстав встановлює спосіб виникнення права власності, який не було закріплено ЦК 1963 року, — набуття права власності на новостворене майно (ст. 331 ЦК України). Відмінною рисою цього способу є зв’язок виникнення права з виникненням нового об’єкта, якого раніше в обороті не існувало. Тому, регулюючи це питання, законодавство має вирішувати два головні завдання: 1) однозначно вказати на момент виникнення права; 2) визначити режим новостворюваного майна від початку до завершення процесу створення.
Частиною 2 ст. 331 ЦК визначено особливості виникнення права власності на нерухоме майно. До нерухомих речей (ст. 181 ЦК України) належать земельні ділянки, а також об’єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. За текстом ч. 2 ст. 331 ЦК право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. Очевидно, що йдеться про три моменти виникнення права власності:

ВАЛЕНТИНА ПЄТУХОВА отримати повну версію статті