ПРИДБАННЯ НЕРУХОМОСТІ НЕРЕЗИДЕНТОМ УКРАЇНИ: ДЕЯКІ ПИТАННЯ У ЗВ’ЯЗКУ З РЕЖИМОМ ІНОЗЕМНОГО ІНВЕСТУВАННЯ

Юрій МИЦА,
кандидат юридичних наук, заступник директора з економіко-правових питань
ТОВ «Будівельна компанія «Укртехносфера», м. Харків
ПРИДБАННЯ НЕРУХОМОСТІ НЕРЕЗИДЕНТОМ УКРАЇНИ: ДЕЯКІ ПИТАННЯ У ЗВ’ЯЗКУ
З РЕЖИМОМ ІНОЗЕМНОГО ІНВЕСТУВАННЯ
Соціально економічні передумови виникнення та функціонування інвестицій як економічного і правового явища лежать у площині суспільного розподілу праці. В ринкових умовах одні господарюючі суб’єкти мають певне майно — гроші, але не мають безпосередньої можливості (чи не мають бажання) самим придбавати на них додаткове майно, експлуатація якого буде приносити дохід. Інші суб’єкти, навпаки, мають можливість і бажання здійснювати господарську діяльність з додатковим майном, але позбавлені необхідних для цього фінансових ресурсів. Відповідно, в процесі інвестування, як і в класичній торгівлі, здійснюється товарообмін, але товарообмін досить своєрідний: суб’єкт, що має кошти, тобто інвестор, здійснює обмін цих коштів не стільки на товар (інше майно), скільки на обіцянку (зобов’язання, розрахунок) отримання в майбутньому, як правило, грошових коштів однократно чи регулярно в обсязі, який перевищує первинно витрачені грошові кошти. Таким чином, в економічних відносинах відбувається рух грошових коштів, створюється додана вартість й отримується прибуток, що робить інвестиційні процеси (особливо транскордонні) надзвичайно важливими в сучасних економічних реаліях, у тому числі й для української економіки.
В Україні процеси інвестування в цілому врегульовані на законодавчому рівні Господарським кодексом України (далі — ГК України) (статті 390–400), Законом України «Про інвестиційну діяльність» вiд 18.09.1991 р. № 1560-XII та Законом України «Про режим іноземного інвестування» вiд 19.03.1996 р. № 93/ 96-ВР. При цьому відповідно до абз. 4 ч. 1 ст. 392 ГК України та абз. 4 ст. 3 Закону України «Про режим іноземного інвестування» іноземні інвестиції можуть здійснюватися, зокрема, у формі придбання не забороненого законами України нерухомого майна, включаючи будинки, квартири, приміщення та інші об’єкти власності, які відповідно до закону належать до нерухомого майна. Слід зауважити, що термін «придбання» та утворені від нього («придбати» та ін.) використовується законодавцем у 28 статтях Цивільного кодексу України (далі — ЦК України), причому в переважній більшості випадків «придбання» за чинним ЦК України використовується у зв’язку з його відплатним характером. Лише в деяких випадках цей термін використовується для позначення виникнення цивільних прав та обов’язків незалежно від підстав (наприклад, ч. 2 ст. 48 ЦК України). Натомість загальновживаним у тексті ЦК України під час позначення виникнення цивільних прав та обов’язків незалежно від підстав є термін «набуття»: він та утворені від нього слова («набувач», «набувати») використовується у тексті ЦК України у 110 статтях, причому в абсолютній більшості випадків саме у наведеному значенні. Зважаючи на наведене, а також на економічну сутність інвестиції як вкладення майна, від якого очікується зустрічний ефект (п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про режим іноземного інвестування»), слід виходити з того, що «придбання» у випадку характеристики відповідної форми іноземних інвестицій позначає набуття нерухомого майна за відплатним договором (купівлі-продажу чи міни).
Придбання нерухомого майна, розташованого на території України, матиме характер іноземної інвестиції за наявності щонайменше таких основних умов:

МИЦА ЮРІЙ отримати повну версію статті