ПРАВО ДИТИНИ НА МІСЦЕ ПРОЖИВАННЯ ТА МЕХАНІЗМ ЙОГО ЗДІЙСНЕННЯ

ОЛЬГА РОЗГОН,
кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри цивільно-правових дисциплін Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна
ПРАВО ДИТИНИ НА МІСЦЕ ПРОЖИВАННЯ ТА МЕХАНІЗМ ЙОГО ЗДІЙСНЕННЯ
Кожна особа має право на вільний вибір місця проживання (ч. 1 ст. 33 Конституції України). Актуальність нашого дослідження зумовлена підвищеною увагою до забезпечення прав та інтересів дитини щодо її місця проживання. Однак визначення місця проживання дитини має свою специфіку, оскільки діти, як правило, в силу своєї психічної та фізичної незрілості, фактичної нездатності проживати самостійно, мають проживати разом зі своїми батьками або особами, які їх замінюють. Отже, ряд норм цивільного законодавства обмежує дієздатність малолітніх, зокрема, й щодо вибору місця проживання. А деякі норми законодавства України суперечать можливостям визначення місця проживання дитини.
Житлове приміщення, що перебуває у власності неповнолітнього, є місцем його проживання. Згідно зі ст. 173 Сімейного кодексу України (далі — СК України) батьки і діти (зокрема, які проживають разом) можуть бути самостійними власниками майна. Неповнолітня дитина може стати власником житла в результаті заповіту, дарування, купівлі квартири, при приватизації.
Право користування належить батькам, які проживають в житловому будинку (квартирі), власником якого є малолітня дитина (дитина одержала житло у спадщину, за договором дарування, міни тощо). Батьки не набувають права власності щодо цього житлового приміщення, проте вони мають право на проживання в ньому (сервітут).
Право користування є речовим і представлено одним із його видів ― особистим сервітутом. Речове право є одним з істотних обмежень права власності. Його сутність полягає у тому, що суб’єкт цього права має змогу користуватися чужою річчю.
Особистий сервітут ― це право користування, встановлене на користь певної, конкретно визначеної особи. Об’єктом сервітуту завжди є нерухоме майно. Але слід відрізняти: об’єктом реального сервітуту є конкретно визначене нерухоме майно (житло), об’єктом же особистого сервітуту є будь-яке нерухоме майно його власника. Слід також враховувати, що сервітут установлюється для задоволення потреб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Тобто, якщо є можливість задовольнити потребу в користуванні майном у будь-якій іншій правовій формі (наприклад, укласти договір найму або позички), сервітут установлюватися не може. Це правило діє лише для реального сервітуту. Для особистого діє інше ― сервітут встановлюється в силу спеціального положення закону згідно зі ст. 405 Цивільного кодексу України (далі — ЦК України), хоч би і була можливість задовольнити потребу суб’єкта сервітуту в інший спосіб. Зокрема, наявність у члена сім’ї — власника житла — іншої можливості задоволення своїх потреб у житлі не може бути підставою для припинення права члена сім’ї на користування цим житлом, за винятком випадків, передбачених ч. 2 ст. 405 ЦК України.
Оскільки на сьогодні механізму реєстрації реального сервітуту немає, а особистий сервітут узагалі не підлягає будь-якій реєстрації, нотаріус не має можливості перевірити наявність або відсутність цих сервітутів. Створення дієвої системи реєстрації речових прав дало б змогу перевіряти наявність реального сервітуту, а запровадження реєстру фізичних осіб надало б можливість для перевірки наявності дітей у осіб, які вчиняють правочини щодо нерухомого майна, яким мають право користуватися їхні діти. Та все ж, ці засоби захисту прав учасників нотаріального процесу не дадуть стовідсоткового результату, тому розглянемо правові наслідки вчинення правочину стосовно нерухомого майна, право користування яким мають діти, без отримання попередньо згоди органів опіки та піклування .
Якщо дитина проживає в житловому будинку (квартирі), що належить за правом приватної власності її батькам або одному з них, вона набуває права користування цим житлом (сервітут). Такий сервітут установлюється законом, тому для його виникнення не потрібно укладення батьками та дітьми спеціального договору про користування житлом (ч. 1 ст. 402 ЦК України) .
Згідно з ч. 4 ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» щодо будь-яких правочинів стосовно нерухомого майна, право користування яким мають діти, потрібна згода органів опіки та піклування. Діти мають право користуватися майном батьків, зокрема і житлом, незалежно від реєстрації.
Слід зазначити, що зі здійсненням права користування житловим приміщенням, що належить дитині на праві власності, тісно пов’язане право дитини на місце проживання.
Відповідно до ст. 6 СК України правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття.
Згідно із ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.
Місце проживання класифікується в залежності від:

Ольга РОЗГОН отримати повну версію статті