ПРАВОВІ ЗВИЧАЇ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ ТА ЇХ РОЛЬ У РЕГУЛЮВАННІ ЗЕМЕЛЬНИХ ВІДНОСИН

Починаючи з часів Київської Русі та до початку ХХ ст. для регулювання земельних відносин на українських територіях широко застосовувались норми звичаєвого права. Конституційне закріп-лення принципу верховенства права та визнання Українського народу єдиним джерелом держав-ної влади та власником земель в межах території України зумовлює необхідність дослідження мо-жливості визнання звичаєво-правових норм як одного із джерел земельного права нашої держави та їх застосування до регулювання земельних відносин.
У науковій літературі правові звичаї (звичаєво-правові норми) визначають як загальні правила поведінки, що діють у межах певної спільноти стосовно всіх її членів, які об’єднані змістом цих правил, таких, що усвідомлюються як правомірні й обов’язкові, відповідають і безпосередньо ґру-нтуються на принципах природного права, виступають як результат тривалої, однакової й постій-ної практики вирішення правових ситуацій, що виникають на основі типових відносин у практич-ному житті людей, забезпечуються соціальною санкцією, а також можуть мати захист з боку дер-жавних органів влади та суду [1, 13]. Досліджуючи особливості правового звичаю, Н. М. Пархо-менко виділяє такі його риси: природну основу виникнення, оскільки він створюється певною ма-сою людей, пов’язаних спільністю економічних та правових умов життя, мови та національності, побуту та географічних умов; визначеність, тобто наявність конкретних ознак правила поведінки; юридичну силу як визнання правила певною спільнотою та його санкціонування державою; непи-саний характер; тісний зв’язок з релігійними нормами, обрядами тощо; поступовість формування, що забезпечує врахування змін, які відбуваються в суспільних відносинах; стає звичкою людини, що унеможливлює сумнів у його необхідності [2, 153-154].
Правові звичаї відігравали значну роль у регулюванні земельних відносин починаючи з часів становлення державності на землях України й до початку 30-х років ХХ ст. Через відсутність не-обхідного законодавчого регулювання відносин у сфері використання та охорони земель держава санкціонувала використання правових звичаїв.
У теорії сучасного земельного права України правовий звичай не відноситься до джерел земе-льного права. Відповідно до ст. 3 чинного Земельного кодексу України від 25.10.2001 р. (далі —ЗКУ) земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийняти-ми відповідно до них нормативно-правовими актами. Не згадується правовий звичай серед джерел земельного права і в навчально-методичних виданнях.

Тетяна КОВАЛЕНКО отримати повну версію статті