ПРАВОВИЙ СТАТУС ЦИВІЛЬНОГО ПОДРУЖЖЯ

КРИСТИНА АНДРЄЄВА,
приватний нотаріус Сімферопольського міського нотаріального округу
ПРАВОВИЙ СТАТУС ЦИВІЛЬНОГО ПОДРУЖЖЯ
Для багатьох національних правових систем характерно уникати законодавчого визначення шлюбу. Відповідно до загальної правової концепції шлюб може вважатися цивільно-правовою угодою (договором), різновидом партнерства або ж добровільним союзом чоловіка й жінки, внаслідок чого між особами, які одружуються, встановлюється особливе шлюбне правовідношення.
Договірна концепція шлюбу є найбільш поширеною. Вона ґрунтується на вимогах, що ставляться законом до порядку укладання будь-яких договорів (Англія, США, Японія, Франція). Шлюб-партнерство — концепція, характерна для держав сім’ї «континентального» і частково «загального права». Змістом її є чіткий розподіл функцій між подружжям. Розуміння шлюбу як союзу двох незалежних і рівноправних партнерів (Східна Європа, Україна тощо) припускає закріплення в законодавстві відносної свободи кожного з них у вирішенні питань про продовження чи припинення спільного життя. Дещо іншим є розуміння шлюбу як союзу чоловіка й жінки в мусульманських державах. У них союз трактується нормами шаріату як освячений Богом. Підставою його реєстрації є попередня домовленість (договір) між родичами майбутніх наречених.
Умови реєстрації шлюбу поділяються на мате­ріальні та формальні. Матеріальними вважаються позитивні чи негативні вимоги, з наявністю чи відсутністю яких пов’язується питання про дійсність шлюбу (наприклад, досягнення шлюбного віку; наявність дієздатності; відсутність між особами, які беруть шлюб, певного ступеня родинності). Формальні умови шлюбу — це вимоги до процедури його оформлення (наприклад, попередня публікація про шлюб; церемонія шлюбу, яка відбувається в цивільній чи релігійній формі). Стосовно формальних умов реєстрації шлюбу всі правові системи можна поділити на три групи. До першої належать держави, шлюби в яких реєструються уповноваженими органами держави (Франція, Бельгія, Швейцарія, ФРН, Україна, Японія, більшість штатів США). До другої — в цивільній чи релігійній формі за вибором подружжя (Іспанія, Італія, Англія, Канада тощо). До третьої — тільки в релігійній формі (Ізраїль, Кіпр, Ліхтенштейн, деякі штати США, окремі провінції Канади, мусульманські держави — Іран, Ірак та ін., Греція до 1982 p.).
Отже, правові наслідки може породжувати в одних державах тільки шлюб, зареєстрований державними органами; в інших — однаковою мірою як зареєстрований державними органами, так і церковний; у третіх — тільки церковний. У католицьких державах (Іспанія, Італія тощо) взяття шлюбу в церковній формі передбачає обов’язкове наступне повідомлення державних органів про церковну церемонію та наступну його реєстрацію. Якщо ж у державах є обов’язковим цивільний шлюб, то після його реєстрації допускається, за бажанням тих, хто бере шлюб, ще й обряд церковного вінчання.
Правовим системам відомі «шлюби за загальним правом» (визнаються правом 13 штатів США). Для їх узяття не потрібно дотримуватися жодних формальностей. Вони вважаються дійсними, якщо сторони добровільно виявили згоду стати подружжям і між ними існують фактичні шлюбні відносини.
В окремих державах реєстрації шлюбу передує договір про майбутній шлюб (заручини). Здебільшого це своєрідний ритуал, що може супроводжуватися обрядом обміну подарунками (Японія). У разі порушення договору заручин однією зі сторін його примусове виконання не допускається. Однак порушення заручин без поважних причин породжує обов’язок відшкодування збитків, заподіяних іншій стороні. Якщо при цьому мав місце обмін подарунками, а шлюбу після заручин не було зареєстровано, то дарування може вважатися безпідставним збагаченням, і незалежно від того, хто відповідає за ухилення від узяття шлюбу, дарувальник має право вимагати повернення подарунка. Схожі норми містить Цивільний кодекс Іспанії. Законодавство Індії допускає обмін весільними подарунками зі складанням їх повного списку та вказівкою вартості за підписом нареченого та нареченої.
Присутність обох сторін, які беруть шлюб, є умовою, що передбачена майже в усіх правових системах, у тому числі й в Україні. Тільки в окремих державах як виняток допускається представництво (наприклад, в Іспанії, Панамі, Перу).
Шлюб, зареєстрований з порушенням умов, передбачених певною правовою системою, може бути абсолютно чи відносно недійсним (оспорюваним). Так, реєстрація шлюбу з особою, яка не досягла шлюбного віку, тягне його абсолютну недійсність у Франції, Англії та оспорюваність за правом більшості штатів США. В усіх державах абсолютно недійсним є шлюб між кровними родичами чи свояками, які знаходяться в забороненому для взяття шлюбу ступені родинності чи свояцтва, а також з особами, які перебувають в іншому дійсному шлюбі (останнє стосується тільки держав, де діє принцип моногамії сімейних відносин). Порушення порядку реєстрації шлюбу може мати в різних державах неоднакові наслідки. Так, в Англії та деяких штатах США неналежне оголошення імен осіб, які одружуються, є підставою для визнання шлюбу недійсним. У Франції та ФРН неналежне оголошення не впливає на чинність шлюбу, проте за правом ФРН порушення передбаченої законом форми виразу згоди на шлюб подружжям робить його абсолютно недійсним.
Що стосується «цивільних шлюбів», — неймовірно, але факт: за результатами дослідження, проведеного Київським міжнародним інститутом соціології, з 2 тис. опитаних україн­ців 45% висловило своє позитивне ставлення до спільного проживання чоловіка та жінки до шлюбу. Причому цей показник останнім часом значно збільшився. Отже, така форма сімейних відносин в Україні вважається нормою. Залишилося тільки розібратися, як до цього явища ставляться різні інститути влади і законодавство. Останнім часом це явище здобуває досить відчутних масштабів. З кожним роком збільшується кількість пар, які живуть у «цивільному шлюбі», тобто в шлюбі, не зареєстрованому державою, і не освяченому Церквою. При цьому причин для відмови від реєстрації шлюбу в державних органах або від вінчання в церкві висловлюється досить багато.

КРИСТИНА АНДРЄЄВА отримати повну версію статті