ПРАВОВИЙ СТАТУС ЗАЧАТОЇ, АЛЕ ЩЕ НЕ НАРОДЖЕНОЇ ОСОБИ У СПАДКОВИХ ВІДНОСИНАХ

ОЛЬГА РОЗГОН,
кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри цивільно-правових дисциплін Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна
ПРАВОВИЙ СТАТУС ЗАЧАТОЇ, АЛЕ ЩЕ НЕ НАРОДЖЕНОЇ ОСОБИ У СПАДКОВИХ ВІДНОСИНАХ
Питання спадкового права залишаються в центрі уваги суспільства та держави, законодавців та дослідників, кожного громадянина, оскільки питання спадщини тією чи іншою мірою торкаються інтересів кожного.
Спадкове право надає можливість кожному громадянину розпорядитися своїм майном на випадок смерті, визначивши в заповіті його частку. Водночас спадкове право всіляко захищає інтере­си членів сім’ї померлого (зокрема, неповнолітніх та непрацездатних осіб), чим сприяє зміцненню сім’ї.
Спадкоємцями можуть бути як фізичні, так і юридичні особи, а також інші суб’єкти цивільного права (держава, територіальні громади тощо). Фізичні особи можуть спадкувати і за заповітом, і за законом, у той час як інші суб’єкти цивільного права спадкують лише за наявності вказівки про це у заповіті .
У ч. 1 ст. 1222 Цивільного кодексу України (далі — ЦК України) визнається право двох категорій фізичних осіб бути спадкоємцями за заповітом і за законом.
Такими є фізичні особи, в тому числі фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини (ч. 2 ст. 1222 ЦК України), а також особи, зачаті за життя спадкодавця й народжені живими після відкриття спадщини.
Слід звернути увагу, що ст. 1222 ЦК України не називає зачату, але не народжену на час відкриття спадщини особу дитиною, аби не допустити змішання термінів «особа» та «дитина».
ЦК України до характеристики поняття «дитина» підходить перш за все з позицій правового статусу фізичної особи, її дієздатності, не залишаючи за увагою, звичайно, і вікового критерію. У «Загальних положеннях про фізичну особу» (книга перша розд. ІІ гл. 4) вживаються терміни «неповнолітня особа» та «малолітня особа».
Залежно від категорії, до якої належить фізична особа, визначається її правовий статус, коло можливих її правових дій, наслідки цих дій і юридична відповідальність. Що стосується книги шостої ЦК України під назвою «Спадкове право», то термін «діти», який нерідко зустрічається в ній, не слід тлумачити, керуючись виключно віковим критерієм. Цей термін може стосуватися осіб будь-якого віку: як неповнолітніх, так і повнолітніх, оскільки тут враховується перш за все критерій ступеня кровного споріднення, тобто походження дітей від конкретних батьків, підтверджене в порядку, встановленому законом. Вікова ознака враховується лише там, де передбачається участь у спадкуванні неповно­літніх. Це одна зі специфічних рис спадкових правовідносин.
Отже, в конкретних спадкових ситуаціях під визначення «діти», «усиновлені діти», «онуки», «правнуки», що звично асоціюється з неповноліттям, можуть підпадати не лише особи до 18 років, але й старші особи.
Правовий статус власне дітей, тобто малолітніх і неповнолітніх осіб, у спадкових правовідносинах регламентується багатьма правовими документами як загального, так і спеціального характеру.
Спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути ненароджені особи, про яких згадується в ст. 1222 ЦК України, — це можуть бути не тільки діти, але й, наприклад, онуки спадкодавця.
Законодавець вживає термін «дитина» як факт походження особи від певних батьків і наявності між ними споріднення першого ступеня. Формулу законодавця, яка визначає спадкоємця як «особу, яка була зачата за життя спадкодавця і народжена живою після відкриття спадщини», М.Ю. Барщевський вважає не зовсім вдалою, оскільки дитина спадкодавця не може бути зачата не за його життя .
Про ненароджену дитину йдеться у ст. 1261 ЦК України, в якій зазначається, що в першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі й зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті .
У випадку коли спадкодавець не залишає заповіту, дитина, яка була зачата за життя спадкодавця, а народилася після його смерті, спадкує за 1 чергою .
До першої черги належать діти спадкодавця (у тому числі й зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті), той з подружжя, який його пережив, а також батьки.
До першої черги спадкоємців віднесено таких осіб: діти, походження яких засвідчується у встановленому законом порядку відповідно до ст. 121 Сімейного кодексу України (далі — СК України). Умови та порядок встановлення походження дітей визначені в гл. 12 СК України.
За загальним правилом після смерті матері діти в усіх випадках визнаються спадкоємцями за законом. Після смерті батька діти закликаються до спадкування тільки за наявності правового зв’язку між батьком і дитиною, зокрема:
а) коли дитина зачата і (або) народжена від батьків, які перебувають у зареєстрованому шлюбі (ст. 122 СК України);
б) якщо походження дітей від батьків, які не перебували у зареєстрованому шлюбі, встановлено на підставі спільної заяви батька та матері дитини, поданої до державного органу реєстрації актів цивільного стану (ст. 126 СК України);
в) коли походження дитини від даного батька встановлено у судовому порядку (ст. 128 СК України).
Отже, на практиці виникають ситуації, наприклад, коли спадкодавець (батько) не залишає заповіт на користь особи (дитини), яка була зачата за життя спадкодавця й народилася живою після відкриття спадщини. Тоді така дитина спадкує за нормами ст. 1261 ЦК Украї­ни. А якщо спадкодавець залишає заповіт, то спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути особи, які були зачаті за життя спадкодавця й народилися живими після відкриття спадщини за нормами ч. 1 ст. 1222 ЦК України. У цій статті йдеться про будь-яку ненароджену особу. Наприклад, у заповіті може зазначатися на спадкування онуком, який народиться . Таким чином, заповіт може залишити на таку особу (онука(-чку)) бабуся або дідусь.
Проблема правового становища зачатої, але ще не народженої дитини (плода, зародка, ембріона) поставала перед юристами ще з давніх часів. Донедавна впливати на розвиток зачатої дитини було майже неможливо, проте з розвитком біології, генетики, ембріології, медицини стало реальним втручання у «святая святих» — людську природу.
Поява людини як суб’єкта цивільного права й, відповідно, його правоздатності з моменту народження не робить юридично іррелевантним факт її ембріонального розвитку з моменту зачаття до народження. Тому не виключається необхідність встановлення правової охорони прав та інтересів зачатої дитини як майбутнього суб’єкта права.
У деяких випадках закон встановлює охорону майбутньої, тобто такої, що ще не настала, правоздатності, охорону інтересів суб’єкта права, що ще не з’явився.
У правовій доктрині протягом усього часу існування інституту охорони прав зачатих, але не народжених дітей (насцитурусів) продовжується дискусія щодо питання про їх цивільну правоздатність, яка до цього дня не завершилася виробленням єдиного та однозначного підходу.
Тим не менш відсутність в законодавстві положень, що прямо закріплюють статус насцитуруса як суб’єкта цивільного права, не була перешкодою для захисту інтересів зачатої, але ще не народженої дитини за допомогою норм спадкового та деліктного права. Так, ЦК України став на позицію захисту прав ненародженої дитини, визначивши в ст. 25, що у випадках, встановлених законом, охороняються інтереси зачатої, але ще не народженої дитини.
Чи є зачата, але ще не народжена дитина суб’єктом права, й, відповідно, чи має вона правоздатність? Чи може взагалі йтися про правоздатність дитини, яка ще не народилася?

Ольга РОЗГОН отримати повну версію статті