ПРАВОВИЙ АНАЛІЗ ЗАКОНОДАВЧИХ ЗМІН щодо поширення правового режиму спільної сумісної власності подружжя на приватизоване майно (житло та земельні ділянки)

ПРАВОВИЙ АНАЛІЗ ЗАКОНОДАВЧИХ ЗМІН
щодо поширення правового режиму спільної сумісної власності подружжя на приватизоване майно (житло та земельні ділянки)
Закон України «Про внесення зміни до статті 61 Сімейного кодексу України щодо об’єктів права спільної сумісної власності подружжя» від 11.01.2011 р. № 2913-VI вніс повний дисбаланс у правовідносини, які виникли у громадян України у зв’язку з реалізацією Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» , у правовідносини подружжя, а тим більше в судову та нотаріальну практику, яка склалася до прийняття цих змін.
Так, ст. 61 Сімейного кодексу України (далі — СК України) доповнено частиною п’ятою, а саме: «Об’єктом права спільної сумісної власності подружжя є житло, набуте одним із подружжя під час шлюбу внаслідок приватизації державного житлового фонду, та земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, у тому числі приватизації».
Пропонуємо здійснити теоретично-правовий аналіз співвідношення положень Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та внесених до ст. 61 СК України змін.
Однією з підстав набуття права власності громадянами України відповідно до ст. 345 Цивільного кодексу України (далі — ЦК України) є набуття права власності в разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності.
Серед видів приватизації розрізняють приватизацію житлового та земельного фонду як конституційне право кожного громадянина. Відповідно до п. 5 ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» кожний громадянин України має право приватизувати займане ним житло безоплатно в межах номінальної вартості житлового чека або з частковою доплатою один раз.
Приватизація здійснюється шляхом безоплатної передачі громадянам квартир (будинків), кімнат у гуртожитках з розрахунку санітарної норми 21 квадратний метр загальної площі на наймача і кожного члена його сім’ї та додатково 10 квадратних метрів на сім’ю або продажу надлишків загальної площі квартир (будинків) громадянам України, що мешкають в них або перебувають в черзі потребуючих поліпшення житлових умов. Однак зазначені надлишки громадяни могли придбати за рахунок так званих житлових чеків або приватизаційних паперів, які отримувалися всіма громадянами України і використовувалися при приватизації державного житлового фонду або ж для приватизації частки майна державних підприємств, земельного фонду.
Отже, право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду з використанням житлових чеків отримали громадяни України, які постійно проживали в цих квартирах (будинках) або перебували на обліку потребуючих поліпшення житлових умов до введення в дію Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду». Іншими словами, приватизація є спеціальною правовою підставою набуття права власності на державне житло, адже суб’єктом такого набуття може бути не будь-який громадянин України, а лише той, який відповідає вимогам приватизаційного законодавства, а відтак приватизація державного житла є індивідуальним актом його переходу у власність конкретного громадянина.
Передача займаних квартир (будинків, кімнат у гуртожитках) здійснюється у спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім’ї, які постійно мешкають у цій квартирі (будинку, кімнаті у гуртожитку), в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов’язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку, кімнати у гуртожитку) (п. 2 ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»).
Таким чином, закон чітко визначив, що у випадку приватизації житла виникає або спільна сумісна, або спільна часткова власність членів сім’ї. Звернемо увагу, що в законі не йдеться про спільну сумісну власність подружжя. Це підкріплюється і тим, що законодавець визначив порядок здійснення прав щодо розпорядження приватизованим майном, який за безпосередньою вказівкою регулюється цивільним законодавством (ст. 12 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»).
Якщо проаналізувати зміст поняття «майно, набуте подружжям за час шлюбу», яке вживається у ст. 60 СК України, де передбачено підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя, то доходимо висновку, що сімейне законодавство не розкриває його змісту. О. В. Дзера цілком слушно відзначає, що значення термінів «нажите», «набуте» майно немає допоки свого однозначного тлумачення. Така неоднозначність у розумінні цього терміна не сприяє ефективному застосуванню правових норм на практиці .

Мирослава ДЯКОВИЧ отримати повну версію статті