ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ФАКТИЧНИХ ШЛЮБНИХ ВІДНОСИН ЗА СІМЕЙНИМ ЗАКОНОДАВСТВОМ УКРАЇНИ

Мирослава ДЯКОВИЧ,
кандидат юридичних наук, доцент кафедри цивільного права і процесу Львівського національного університету імені Івана Франка
ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ФАКТИЧНИХ ШЛЮБНИХ ВІДНОСИН ЗА СІМЕЙНИМ ЗАКОНОДАВСТВОМ УКРАЇНИ
Предметом аналізу статті є положення Сімейного кодексу України (ч. 2 ст. 74), якими визначено: якщо жінка й чоловік проживають однією сім’єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. Відповідно до ч. 2 ст. 21 Сімейного кодексу України (далі – СК України) проживання однією сім’єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов’язків подружжя. Фактичне спільне проживання однією сім’єю чоловіка і жінки не вважається шлюбом, а тривалість фактичних шлюбних відносин і характер зв’язків між їх учасниками не мають правового значення.
У період з 1926 року до 8 липня 1944 року до майна, яке було спільно набуте особами в незареєстрованому шлюбі, законом застосовувалися такі ж норми, як і до зареєстрованого шлюбу. Це означало, що майно, набуте особою, яка перебувала у фактичних шлюбних відносинах до прийняття Указу Президії Верховної Ради СРСР від 8 липня 1944 року, вважалося їх спільною власністю. Визначення права спільної власності здійснювалося судом на підставі Указу Президії Верховної Ради СРСР від 10.11. 1944 р. (ВВР СРСР, 1944 р., № 60).
У п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду РСФСР від 21.12. 1944 р. № 11 записано: «Оскільки згідно з чинним до видання Указу Президії Верховної Ради СРСР від 8 липня 1944 року законодавством незареєстрований шлюб мав ті ж правові наслідки, що й зареєстрований, спір щодо майна, набутого до набрання чинності Указом особами, що перебували у незареєстрованому шлюбі, повинен вирішуватись згідно з нормами чинного Кодексу про шлюб та сім’ю про спільну власність подружжя».
Сьогодні в юридичній літературі вживаються різні терміни, які характеризують правовідносини чоловіка і жінки, які не перебувають між собою в зареєстрованому шлюбі і в будь-якому іншому зареєстрованому шлюбі, зокрема: «громадянський шлюб», «цивільний шлюб», «фактичні чоловік та дружина», «конкубінат», «фактичний шлюб», «громадянські чоловік та дружина».
Ні для кого не є секретом, що дедалі більшими темпами в наше життя входить співжиття жінки та чоловіка без державної реєстрації своїх стосунків, тобто шлюбу.
Варто звернути увагу на те, що багато юристів звертаються до терміну «фактичні шлюбні відносини» для того, щоб виокремити незареєстровані державою відносини між чоловіком і жінкою.
А от щодо терміну «громадянський (цивільний) шлюб», то це поняття, навпаки, означає шлюб, оформлений в органах державної влади, проте без участі церкви. Така плутанина склалася історично.
До революції 1917 року обов’язковою умовою законності шлюбу вважалося церковне вінчання. На підставі виданого 2 лютого 1919 року Декрету Раднаркому України законним став визнаватися шлюб, укладений в органах державної влади, а шлюб, що укладався за релігійним обрядом, більше не створював правових наслідків. За змістом цього Декрету зареєстрований шлюб називався «громадянський шлюб», або мовою оригіналу «гражданский брак».
Думається, що правильний переклад цього терміну мав би бути «цивільний шлюб», а з’явився «громадянський». Оскільки до 1917 року визнавалися лише церковні шлюби, а громадянські (цивільні) не допускалися, то й після 1917 року люди за звичкою вживали термін «громадянський шлюб», маючи на увазі фактичні шлюбні відносини.
Однак ці два поняття «громадянський (цивільний) шлюб» та «фактичні шлюбні відносини» не слід ототожнювати.
Якщо узагальнити та визначити ознаки шлюбу за законодавством України, то такими ознаками шлюбу є:

Мирослава ДЯКОВИЧ отримати повну версію статті