Правове регулювання територіальної компетенції нотаріуса при вчиненні протесту векселя

Проаналізовано положення про місце вчинення протесту векселів щодо кожного виду протесту й виявлено суперечливість в цьому питанні в законодавстві. Зроблено висновок щодо необхідності прийняття нотаріального процесуального кодексу як єдиного нормативного акту для правового регулювання нотаріальної діяльності.
Ключові слова: вексель, протест векселів, компетенція нотаріату, вчинення акту про протест векселя, правило територіальної компетенции нотаріусів.
Проанализированы положения о месте совершения протеста векселей по каждому виду протеста и выявлены противоречия в этом вопросе в законодательстве. Сделан вывод о необходимости принятия нотариального процессуального кодекса как единого нормативного акта для правового регулирования нотариальной деятельности.
Ключевые слова: вексель, протест векселя, компетенция нотариата, совершение акта протеста векселя, правило территориальной компетенции нотариусов.
Вчинення протесту векселів віднесено до компетенції нотаріату. Це передбачено Законом України № 3425-XII вiд 2 вересня 1993 р. «Про нотаріат» (далі за текстом – Закон) [1, п. 17 ст. 34] та Конвенцією, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі (далі за текстом – уніфікований вексельний закон (далі – УВЗ)) [2; ст. 44, ст. 12 Додатку ІІ]. Нотаріальне провадження (нотаріальна дія) [3] щодо вчинення протесту векселів за своїм змістом повною мірою відповідає суті нотаріальної діяльності, оскільки його мета – посвідчення безспірного факту невиконання зобов’язання за векселем.
Загальне правило територіальної компетенції передбачає, що нотаріальні провадження (нотаріальна дія) можуть вчинятися будь-яким нотаріусом чи посадовою особою комітету сільської, селищної, міської Ради народних депутатів на всій території України, за винятком випадків, передбачених статтями 9, 36, 55, 60, 65, 66, 70–73, 85, 93 і 103 Закону України «Про нотаріат», та в інших випадках передбачених законодавством України [1, ст. 41].
Вчинення акту про протест векселя регулюється ст. 92 Закону, яка не входить в перелік винятків. Але сама норма є бланкетною і відсилає до законодавства про переказний і простий вексель.
Також вчинення акту про протест векселя регулюється нормами УВЗ, в якому не передбачено норми щодо місця вчинення акту про протест векселя.
Отже, можна дійти висновку, що акти про протест векселя можуть вчинятися будь-яким нотаріусом на всій території України.
Але в Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України (далі за текстом – Інструкція) [4, п. 295] зазначається, що протест векселів про неоплату вчиняється нотаріусами за місцем знаходження платника або за місцем платежу (доміцильовані векселі, тобто векселі, які підлягають оплаті у третьої особи); протест векселів про неакцепт та недатування акцепту, протест про непред’явлення примірника векселя, надісланого до акцепту, держателю векселя, протест про неакцепт за другим примірником векселя – за місцезнаходженням платника; протест про не передачу оригіналу векселя законному держателю копії векселя – за місцезнаходженням держателя оригіналу векселя; протест про відмову в проставлені векселедавцем датованої відмітки про пред’явлення йому векселя – за місцезнаходженням векселедавця. Зі змісту цього нормативного положення можна дійти висновку, що в нотаріальну практику запроваджується нове правило територіальної компетенції нотаріусів щодо вчинення протестів векселів про те, що з заявою про протест векселя необхідно звертатися до нотаріуса за місцем знаходження особи, до якої спрямовано вимогу держателя векселя.
Чи можна нормативне регулювання, передбачене в Інструкції, визнати «іншим випадком, передбаченим законодавством України», як зазначено в загальному правилі територіальної компетенції?
Конституційний Суд України визначив, що термін «законодавство» охоплює закони, чинні міжнародні договори, згода на які дана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, декрети й постанови Кабінету Міністрів України [5].
У науковій літературі законодавство визначається як сукупність законів, що діють в країні, але наголошується, що в деяких формулюваннях нормативних актів термін «законодавство» вживається в більш широкому розумінні – не як сукупність законів, а як сукупність загальних нормативних актів [6, стр. 59; 7].
Навіть якщо розглядати термін законодавство не як сукупність законів, а як сукупність нормативних актів, то Інструкція є підзаконним нормативним актом. Це відомчий акт Міністерства юстиції України, якому притаманне внутрішньовідомче значення, тобто дія його розповсюджується на нотаріусів, які знаходяться в системі управлінського та службового підпорядкування або контролю Міністерству юстиції України.
Крім того, п. 295 Інструкції суперечить ст. 92 Закону, оскільки направлений не на створення механізму реалізації положень Закону, а вводить нормативне регулювання, не передбачене ні Законом, ані законодавством про переказні векселі і прості векселі. І нотаріуси не мають права вимагати від фізичних і юридичних осіб, які звертаються до них за вчиненням нотаріальної дії, дотримання норм внутрішньовідомчого підзаконного нормативного акту, який суперечить Закону.
У зв’язку з такою ситуацією виникає практична проблема. Однією з підстав для відмови у вчиненні нотаріального акту є умова, що акт підлягає вчиненню іншим нотаріусом [1, ст. 49]. Наприклад, якщо особа звертається за вчиненням акту про протест векселя в неоплаті не за місцем знаходження платника, то нотаріус не має права відмовити їй у вчиненні нотаріального акту на тій підставі, що вона не виконала вимоги внутрішньовідомчого підзаконного нормативного акту, і вищу юридичну силу має в даному разі Закон.
Але вимога про звернення за вчиненням акту про протест лише до нотаріуса за місцем знаходження особи, до якої спрямовано вимогу держателя векселя є однозначно доцільною і необхідною для ефективного виконання нотаріусом своєї функції за умов конкретно визначеного і в багатьох випадках дуже обмеженого строку вчинення цього акту.
На жаль, не тільки за формою нормативного закріплення, але й за змістом п. 295 Інструкції не сприяє ефективному правовому регулюванню цієї проблеми. Щоб довести це та для наочного сприйняття сформулюємо нормативні положення п. 295 Інструкції у формі таблиці.
Вид протесту
Місце звернення до нотаріуса
за вчиненням протесту

1
Протест векселя про неоплату
За місцем знаходження платника або за місцем платежу (доміцильовані векселі, тобто векселі, які підлягають оплаті в третьої особи)

2
Протест векселя про неакцепт
За місцезнаходженням платника

3
протест векселя про недатування акцепту
За місцезнаходженням платника

4
Протест векселя про непред’явлення примірника векселя, надісланого до акцепту, держателю векселя.
За місцезнаходженням платника

5
Протест векселя про неакцепт за другим примірником векселя
За місцезнаходженням платника

6
Протест векселя про не передачу оригіналу векселя законному держателю копії векселя
За місцезнаходженням держателя оригіналу векселя

7
Протест векселя про відмову у проставлені векселедавцем датованої відмітки про пред’явлення йому векселя
За місцезнаходженням векселедавця

З таблиці наочно видно, що в п. 295 Інструкції було намагання нормативно врегулювати територіальну компетенцію нотаріусів щодо вчинення всіх видів протестів векселів. Але в підсумку регулювання виявилося «половинчатим», оскільки питання врегульовано щодо семи видів протестів з одинадцяти. Крім того,

Ірина Мельник отримати повну версію статті