ПИТАННЯ ТЕСТАМЕНТОЗДАТНОСТІ: ТЕОРІЯ ТА ЗАКОНОДАВЧЕ РЕГУЛЮВАННЯ

ОКСАНА РАКУЛ,
кандидат юридичних наук, приватний нотаріус Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області
ПИТАННЯ ТЕСТАМЕНТОЗДАТНОСТІ: ТЕОРІЯ ТА ЗАКОНОДАВЧЕ РЕГУЛЮВАННЯ
Однією з необхідних передумов правильного правозастосування є однозначність розуміння та тлумачення правових категорій. Так, зокрема, правильне визначення суб’єктів спадкового правовідношення істотним чином обумовлюється такою категорією, як тестаментоздатність, кот­ра, незважаючи на тривалий період існування, і до сьогодні не знайшла єдиного тлумачення в доктрині цивільного права і, як наслідок, є недостатньо врегульованою цивільним законодавством. Одразу відмітимо, що саме поняття існує лише на теоретичному рівні і в законодавстві не застосовується, проте розкривається його зміст.
Термін «тестаментоздатність» походить від латинського «testamentum», що в перекладі означає «заповіт». Хоча спадкування за заповітом виникло пізніше, ніж спадкування за законом, однак практично одразу почало грати провідну роль у спадкових відносинах. Дійсно, можливість складання заповіту дозволяє заповідачеві не лише визначити долю належного йому майна у разі відсутності спадкоємців за законом, а й врахувати всі життєві обставини та власні бажання, зокрема щодо матеріального становища спадкоємців за законом, надану кожному з них допомогу заповідачем ще за життя, їх ставлення до заповідача, а заповідача — до спадкоємців тощо. Все це не лише обумовлює особистий характер заповіту як правочину, а й вимагає встановлення низки вимог стосовно здатності особи бути суб’єктом спадкових відносин за заповітом і, перш за все, заповідачем.
Вже у Стародавньому Римі здатність особи бути суб’єктом спадкових відносин була важливою складовою правового статусу. Саме у цей період і виникає термін «тестаментоздатність».
Заповідальна правосуб’єктність (testa­mentifactio) могла бути двох видів: testa­mentifactio activa (активна тестаментоздатність), тобто здатність бути заповідачем, та testamentifactio passiva (пасивна тестаменто­здатність), тобто здатність бути спадкоємцем .
Так, активну тестаментоздатність мали лише римські громадяни і лише особи, наділені правом (persona sui iuris). Не мали активної тестаментоздатності підвладні, раби, перегрини, особи, що зазнали capitis deminutio, віровідступники і деякі єретики, неповнолітні (impuberes), марнотратники, душевнохворі, за винятком, коли в них траплялися моменти прояснення (lucida intervalla), глухонімі від народження, тимчасово хворі, нездатні висловити свою волю. Приклад обмеження пасивної тестаментоздатності: за правом Юстиніана неодружені (celibes) не могли нічого набувати за заповітом, хоча вони й могли бути законними спадкоємцями, а бездітні (orbi) за заповітом могли набувати тільки половину спадщини.
Для вирішення питання, чи має заповіт законну силу, аналізу підлягали обидві складові, наведені вище. Як зазначав римський юрист Гай, для того, щоб дізнатися, чи має заповіт законну силу, у першу чергу слід з’ясувати, чи мала особа, що його склала, право на складання заповіту. Це право, або правоздатність складати заповіт, стосується не лише заповідача, але й діє також у зв’язку з іншими особами, які згадані у заповіті . Крім того, тестаментоздатність вимагалася від особи для участі в акті складання заповіту у якості свідка або вагаря .
Чітко регламентувалися питання тестаментоздатності у «Правах, за якими судиться малоросійський народ» (1743). Були визначені категорії осіб, які не мали права заповідати та спадкувати. Право складати заповіт належало кожній людині, крім неповнолітніх, психічно хворих, глухих, німих, сліпих від народження, марнотратників, засуджених за злочин до смерті, політичних злочинців, які тікали за кордон, невільників, монахів та ченців . Обмежень за статевою ознакою не було.
У сучасній юридичній літературі поняття тестаментоздатності розглядається у широкому та вузькому розуміннях. Так, на думку Є.О.Харитонова , тестаментоздатність — це здатність особи залишати заповіт та бути спадкоємцем. Вужче визначення поняттю «тестаментоздатність» надає Я. Ковальчук , пов’язуючи його лише зі здатністю складати заповіт.
Діюче законодавство України питання тестаментоздатності регулює достатньо повно (за виключенням окремих моментів, про які буде зазначено далі).

ОКСАНА РАКУЛ отримати повну версію статті