ПИТАННЯ ПОСВІДЧЕННЯ ЗАПОВІТІВ

АЛЛА ЄРУХ,
приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу
ПИТАННЯ ПОСВІДЧЕННЯ ЗАПОВІТІВ
Що таке заповіт?
Згідно зі ст. 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи (заповідача) на випадок смерті стосовно належного йому майна, майнових прав та обов’язків.
При цьому спосіб, у який таке розпорядження може бути здійснено, а також форма викладення цього розпорядження чітко визначені законом.
Заповітом визначається порядок переходу спадщини (майна, майнових прав та обов’язків) до тих осіб, яких заповідач може обирати без урахування родинних чи подружніх зв’язків. У разі відсутності заповіту та волі заповідача до розподілу його майна після смерті спадкування відбувається відповідно до черговості, що встановлена законом.
За своєю правовою природою заповіт є одностороннім правочином, а відтак має відповідати усім вимогам, передбаченим гл. 16 ЦК України.
Особливістю заповіту є те, що цей правочин складається на випадок смерті, правові наслідки за яким для зазначених у ньому спадкоємців настають лише після смерті заповідача.
Хто може бути заповідачем?
Відповідно до ст. 1234 ЦК України право на заповіт має лише фізична особа з повною цивільною дієздатністю.
Отже, законодавець:
а) обмежує коло заповідачів лише фізичними особами;
б) пов’язує можливість здійснення розпорядження на випадок смерті з набуттям фізичною особою повної цивільної діє­здатності;
в) не встановлює обов’язкової умови досягнення заповідачем повноліття.
З огляду на викладене слід нагадати, що повну цивільну дієздатність має фізична особа, яка досягла 18 років (тобто повноліття). У разі реєстрації шлюбу фізичної особи, яка не досягла повноліття, вона набуває повної цивільної дієздатності з моменту реєстрації шлюбу. При цьому в разі припинення шлюбу до досягнення фізичною особою повноліття та у разі визнання шлюбу недійсним з підстав, не пов’язаних з протиправною поведінкою неповнолітньої особи, набута нею повна цивільна дієздатність зберігається (ст. 34 ЦК України).
Відповідно до ст. 35 ЦК України повна цивільна дієздатність може надаватися:
• фізичній особі, яка досягла 16 років і працює за трудовим договором;
• неповнолітній особі, яка записана матір’ю або батьком дитини;
• фізичній особі, яка досягла 16 років і яка бажає займатися підприємницькою діяльністю. За наявності письмової згоди на це батьків (усиновлювачів), піклувальника або органу опіки та піклування така особа може бути зареєстрована як підприємець. У цьому разі фізична особа набуває повної цивільної дієздатності з моменту державної реєстрації її як підприємця.
Згідно зі ст. 35 ЦК України надання повної цивільної дієздатності провадиться за рішенням органу опіки та піклування за заявою заінтересованої особи за письмовою згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальника, а у разі відсутності такої згоди повна цивільна дієздатність може бути надана за рішенням суду.
Як і у випадку реєстрації шлюбу фізичною особою, яка не досягла повноліття, у разі припинення трудового договору, припинення фізичною особою підприємницької діяльності надана їй повна цивільна дієздатність зберігається.
З іншого боку, не мають права на заповіт фізичні особи, які хоч і є повнолітніми, але визнані у встановленому порядку недієздатними чи такими, цивільна дієздатність яких обмежена (статті 36–42 ЦК України).
У якому порядку нотаріус визначає обсяг цивільної дієздатності заповідача?
Визначення обсягу цивільної дієздатності заповідача здійснюється нотаріусом з дотриманням вимог ст. 44 Закону України «Про нотаріат» і проводиться за паспортом громадянина України або іншими документами, передбаченими ст. 43 цього Закону (крім посвідчення водія, особи моряка, інваліда чи учасника Великої Вітчизняної війни; посвідчення, виданого за місцем роботи фізичної особи), які унеможливлюють виникнення будь-яких сумнівів щодо обсягу цивільної дієздатності фізичної особи, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії.
У разі потреби нотаріусу надається довідка про те, що особа не страждає на психічний розлад, який може вплинути на її здатність усвідомлювати свої дії та (або) керувати ними. При цьому законодавець не зобов’язує нотаріуса завжди вимагати подання згаданої довідки, а пропонує ставити питання про її надання у разі виникнення такої потреби. Зазвичай така потреба може виникнути після розмови із потенційним заповідачем, у ході якої нотаріус не зміг встановити, наприклад, адекватність реакцій на свої запитання тощо.
За загальним правилом у разі наявності сумнівів щодо обсягу цивільної дієздатності фізичної особи, яка звернулася до нотаріуса з метою складання та посвідчення її заповіту, нотаріус зобов’язаний звернутися до органу опіки та піклування за місцем проживання відповідної фізичної особи для встановлення факту відсутності опіки або піклування над такою фізичною особою. При цьому за змістом ст. 44 Закону України «Про нотаріат» надання довідки про те, що особа не страждає на психічний розлад, є правом нотаріуса, а звернення до органу опіки та піклування у разі наявності сумнівів щодо обсягу цивільної дієздатності фізичної особи, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, є його обов’язком.
За якими документами може бути визначено обсяг цивільної дієздатності заповідача, який не досяг повноліття?
У разі посвідчення заповіту від імені особи, що не досягла повноліття, нотаріусу мають бути подані документи, якими підтверджується набуття фізичною особою — заповідачем чи надання фізичній особі — заповідачеві повної цивільної дієздатності. Зокрема, такими документами можуть бути:
• свідоцтво про реєстрацію шлюбу особи, яка не досягла повноліття;
• рішення органу опіки та піклування про надання повної цивільної дієздатності особі, котра працює за трудовим договором;
• рішення суду про надання повної цивільної дієздатності особі, яка працює за трудовим договором, у разі відсутності письмової згоди батьків (усиновлювачів, піклувальників), необхідної для прийняття відповідного рішення органом опіки та піклування;
• виписка з Єдиного державного реєстру юридичних осіб і фізичних осіб — підприємців, якою підтверджується факт реєстрації особи як підприємця;
• свідоцтво про народження дитини, батьками (одним із батьків) якої є неповнолітній (неповнолітня).
Чи допускається складання заповіту представником заповідача?
Відповідно до закону (ст. 1234 ЦК України) право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається.
При цьому мається на увазі представництво як на підставі договору (за довіреністю), так і на підставі закону (представництво батьків, усиновлювачів, опікунів чи піклувальників).
Яка інформація щодо особи заповідача має бути обов’язково зазначена у заповіті?
На дотримання вимог ст. 47 Закону України «Про нотаріат» у тексті заповіту зазначається ім’я заповідача, а також місце проживання заповідача та реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєст­раційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний орган державної податкової служби і мають відмітку в паспорті).
Відображення імені заповідача має бути викладено відповідно до вимог ст. 28 ЦК України, де, зокрема, зазначено, що ім’я фізичної особи, яка є громадянином України, складається із прізвища, власного імені та по батькові, якщо інше не випливає із закону або звичаю національної меншини, до якої вона належить.
Відповідно до п. 70.13 ст. 70 Податкового кодексу України документи, пов’язані з проведенням операцій, передбачених п. 70.12 цієї статті, які не мають реєстраційного номера облікової картки платника податків або серії та номера паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний орган державної податкової служби і мають відмітку у паспорті), вважаються оформленими з порушенням вимог законодавства України.
Відповідно до п. 1.3 гл. 3 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України текст заповіту має містити інформацію про дату та місце народження заповідача (задля більш повної ідентифікації заповідача та унеможлив­лення спорів щодо особи спадкодавця при оформленні спадщини). При цьому, враховуючи нотаріальну практику, під місцем народження зазвичай розуміється відповідний населений пункт. У разі якщо заповідач народився за межами України, у заповіті зазначається країна.
Хто може бути спадкоємцем за заповітом?
Як зазначено у ст. 1235 ЦК України, заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин.
Таким чином, з урахуванням викладеного та за змістом ст. 2 та ст. 1222 ЦК України спадкоємцями за заповітом можуть бути:
• фізичні особи як громадяни України, так і іноземні громадяни та особи без громадянства. При складанні заповіту нотаріус має роз’яснити заповідачеві, що спадкоємцями за заповітом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини;
• юридичні особи як резиденти, так і не резиденти;
• інші суб’єкти публічного права (держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави тощо).
Чинне законодавство не обмежує заповідача у виборі призначених ним спадкоємців ані родинними, шлюбними чи іншими відносинами, ані обсягом цивільної дієздатності таких спадкоємців, ані віковим цензом тощо. Таким чином, фізичній особі надається повна свобода вибору спадкоємця, що обмежується лише колом суб’єктів публічного права. На питання щодо можливості зробити своїм спадкоємцем тварину, наприклад улюбленого собаку або коня, слід однозначно відповісти негативно.
Яка інформація щодо особи спадкоємця має бути обов’язково зазначена в заповіті?
Відповідно до вимог закону при призначенні спадкоємців заповідач не обмежений у їх виборі наявністю родинних, шлюбних чи будь-яких інших сімейних відносин із фізичною особою, на ім’я якої робиться заповіт, а відсутність таких зв’язків не є перешкодою для реалізації заповідачем свого права щодо здійснення розпорядження на випадок смерті. Проте за бажанням заповідача родинні відносини все ж таки можуть зазначатися у заповіті. При цьому відсутність документів, що підтверджують такі відносини, не може бути підставою для відмови у посвідченні заповіту.
З огляду на те, що фізична особа набуває прав та обов’язків і здійснює їх під своїм іменем, у заповіті має бути зазначено ім’я спадкоємця. Зазначене не є прямою вимогою закону. Однак відсутність імені спадкоємця/спадкоємців, по-перше, може призвести до неоднозначного тлумачення заповіту, а, по-друге, не позбавляє посвідчення заповіту його безсумнівності (що є однією з основних складових нотаріальної дії).
За загальним правилом (ст. 28 ЦК України) ім’я фізичної особи, яка є громадянином України, складається із прізвища, власного імені та по батькові, якщо інше не випливає із закону або звичаю національної меншини, до якої вона належить. Питання щодо ідентифікації осіб, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини (котрі відповідно до приписів цивільного законодавства можуть бути спадкоємцями за заповітом), ані в законодавстві, ані у юридичній літературі не висвітлювалося і досі залишається відкритим. Тому з метою запобігання штучному обмеженню прав заповідача у здійсненні вільного волевиявлення можна рекомендувати таку версію ідентифікації у заповіті майбутнього спадкоємця, зазначивши, що спадкоємцем призначається «…дитина, зачата ПЕТРУШЕНКО ЛІДІЄЮ ВАСИЛІВНОЮ за мого життя і народжена живою після моєї смерті…».
За змістом ст. 1222 ЦК України, з урахуванням зазначеного у ст. 2 цього Кодексу, спадкоємцями за заповітом можуть бути також іноземні громадяни та особи без громадянства, імена яких мають відображатися у заповітах з урахуванням особливостей їх національного законодавства або записів у документах, які будуть надаватися такими спадкоємцями для встановлення особи при оформленні спадщини. Оскільки при посвідченні заповіту нотаріус не встановлює особу громадянина, в інтересах якого складається заповіт, та не перевіряє відповідні документи, він має уважно поставитися до питання повного та правильного відображення у заповіті інформації про спадкоємця та роз’яснити заповідачеві правові наслідки допущених у заповіті неточностей.
Як зазначено у ст. 1222 ЦК України, спадкоємцями за заповітом можуть бути також юридичні особи та інші учасники цивільних відносин, зазначені у ст. 2 цього Кодексу, а саме: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб’єкти публічного права. На практиці нечасто виникають питання щодо нотаріального оформлення заповітів в інтересах інших, крім фізичних осіб, учасників цивільних відносин. Проте такі заповіти все ж мають місце, а тому не зайвим буде нагадати, що будь-який заповіт повинен містити усю необхідну інформацію для ідентифікації спадкоємця та однозначного тлумачення тексту заповіту. Зокрема, заповідачеві слід пропонувати з достовірністю встановлювати та зазначати у заповіті повну назву юридичної особи, офіційну назву держави, територіальної громади тощо.
Чинне законодавство не вимагає зазначення у заповітах будь-якої особливої інформації про призначеного спадкоємця. Проте з метою запобігання незрозумілостей при оформленні спадщини та уникнення неточностей у визначенні спадкоємців не зайвим буде зазначати у текстах заповітів додаткову інформацію про спадкоємців (дата та місце народження фізичної особи, дата реєстрації та номер запису в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України щодо юридичної особи, реєстраційний номер облікової картки платника податків за даними Державного реєстру фізичних осіб — платників податків, код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер тощо).
Яким чином здійснюється волевиявлення заповідача щодо позбавлення законних спадкоємців їх права на спадщину?

Алла ЄРУХ отримати повну версію статті