ПЕРСПЕКТИВИ РЕФОРМУВАННЯ НОТАРІАТУ УКРАЇНИ: ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНИЙ АСПЕКТИ

ВІКТОРІЯ БАРАНКОВА
канд. юрид. наук, доцент кафедри цивільного процесу
Національної юридичної академії імені Ярослава Мудрого
ПЕРСПЕКТИВИ РЕФОРМУВАННЯ
НОТАРІАТУ УКРАЇНИ: ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ
ТА ПРОЦЕСУАЛЬНИЙ АСПЕКТИ
Сьогодні розроблено і надано до Верховної Ради низку законопроектів, що мають на меті унормування процесу реформування нотаріату. На жаль, їхня кількість сама по собі, так само як і їхній зміст, свідчать скоріше про розгубленість законодавця і відсутність зрозумілих підходів до визначення правового характеру та сутності нотаріальної діяльності, аніж про плідну законодавчу роботу в цій сфері. Отже, останнім часом проблеми новелізації нотаріального законодавства знову набули надзвичайної актуальності.
Як свідчить аналіз запропонованих проектів нової редакції Закону «Про нотаріат», усі вони мають на меті врегулювання здебільшого організаційних засад нотаріальної діяльності. Основні новели в них стосуються системи та компетенції нотаріальних органів (передусім, утворення єдиного нотаріату), механізму доступу до нотаріальної діяльності, оплати вчинюваних нотаріальних дій, контролю за нотаріальною діяльністю, зупинення та припинення приватної нотаріальної діяльності. Передбачаються також незначні зміни щодо деяких із загальних правил вчинення нотаріальних дій.
Безумовно, проблема єдиного нотаріату є наразі вкрай актуальною, оскільки світовий досвід країн класичної моделі нотаріату вже досить давно визнав вільний нотаріат більш ефективною формою здійснення нотаріальних функцій. Утворення єдиного нотаріату мало б стати важливим кроком на шляху вдосконалення українського нотаріату, але скасування державного нотаріату має базуватися на попередньому вирішенні низки проблем, які наразі не знаходять свого розв’язання. Серед інших до них належать питання про чітке визначення складу нотаріальних органів, статусу нотаріусів; доступу до нотаріальної діяльності та порядку вступу на посаду нотаріуса; оплату вчинюваних нотаріальних дій; квотування посад нотаріусів; контроль за нотаріальною діяльністю; зупинення та припинення нотаріальної діяльності тощо.
Поряд із цим найважливішим недоліком майже всіх розроблених наразі законопроектів є цілковите ігнорування процесуального характеру нотаріальної діяльності, яка передбачає досить велике коло юридичних дій, здійснюваних у рамках нотаріального провадження з приводу розгляду і вирішення конкретної нотаріальної справи.
З цієї точки зору нотаріальне законодавство мало б не просто ретельно врегульовувати загальні та спеціальні правила вчинення нотаріальних дій, тобто процедурні аспекти, але й унормовувати такі підстави для скасування нотаріального акта, як його незаконність та необґрунтованість. Це було б на користь і нотаріусам, які мали б гарантії того, що в їх діях, які вчинені з дотриманням процедурних правил, не буде виявлено в подальшому порушення закону, і заінтересованим особам, які отримували б сталий нотаріальний акт, зміст якого в подальшому не міг би бути оспорений показаннями свідків.
Нотаріальна діяльність має превентивний (попереджувальний) характер, захищаючи права і законні інтереси громадян від можливих порушень у майбутньому, надаючи нотаріальним документам безспірний характер. Правочин, засвідчений у нотаріальному порядку, гарантує набувачу прав убезпечення від усяких несподіванок, є правомірним і стійким. Превентивна роль нотаріату проявляється при здійсненні нотаріальних дій, при відмові в їх здійсненні, при роз’ясненні сторонам наслідків учинених дій.
Таким чином, інституту нотаріату в правовій державі приділяється одна з ключових ролей не тільки в наданні правової допомоги фізичним та юридичним особам і в забезпеченні їхньої правової безпеки, але й у запобіганні спорів між учасниками договірних відносин. Участь нотаріуса при розробці умов угоди перед її практичним виконанням дозволяє уникнути виникнення спорів про право між сторонами щодо укладеного і нотаріально засвідченого правочину, а також робить їх відносини більш стабільними і передбачуваними, особливо в умовах ринку. Участь нотаріуса дозволяє забезпечити кожну зі сторін правочину правовим захистом уже на стадії оформлення права і договору, у той час як судовий захист може знадобитися пізніше, на стадії спору.
Нотаріат значно полегшує встановлення обставин справи в судовій процедурі, оскільки юридична чинність виданих нотаріусом документів надзвичайно висока. І хоча закон не дає переваг ніяким доказам (згідно з цивільним процесуальним законодавством України), проте нотаріальні документи мають визначені особливості. Вони об’єктивно викликають довіру суду, оскільки видані незалежною, безсторонньою, компетентною особою, не зацікавленою в результаті спору. І якщо можна заперечувати факти, підтверджені показаннями одних свідків за допомогою показань інших, то зміст більшості нотаріально оформлених документів можна оспорювати тільки шляхом пред’явлення відповідного позову, наприклад, про визнання недійсним заповіту, свідоцтва, договору тощо.
При вчиненні будь-якої нотаріальної дії нотаріус приймає юридично значуще рішення (у формі свідоцтва чи посвідчувального напису), що впливає на правовий статус заінтересованих осіб. Прийняття такого рішення можливе лише в результаті розгляду і вирішення юридичної справи, тобто застосування норм права до окремого явища — правової ситуації. Тому нотаріальну діяльність варто розглядати як специфічну правову форму діяльності, сутність якої полягає в тому, що в її рамках здійснюється застосування правових норм шляхом реалізації нотаріатом юрисдикційних повноважень у безспірних справах.
Застосування права (у тому числі нотаріатом) є особливою формою його реалізації — державно-владною діяльністю, у результаті якої шляхом винесення індивідуальних правових актів суб’єкти суспільних відносин наділяються конкретними суб’єктивними правами й обов’язками.
Усе це свідчить про те, що правовий характер нотаріальної діяльності виявляється у двох ключових аспектах. По-перше, нотаріальні дії вчиняються на підставі закону й у порядку, встановленому законом. По-друге, нотаріальні дії тягнуть правові наслідки.
Діяльність нотаріату є різновидом правозастосовчої, юрисдикційної діяльності, зачіпає найбільш важливі та істотні аспекти здійснення прав громадянами і юридичними особами і тому має здійснюватися в процесуальній формі, що забезпечує єдність і адекватність правового змісту та юридичної форми договору чи іншої юридично значущої дії; виявлення дійсного волевиявлення сторін; баланс публічних і приватних інтересів.
Відносини, що виникають у зв’язку зі здійсненням нотаріальної діяльності між нотаріусами і заінтересованими у вчиненні нотаріальних дій особами з приводу посвідчення юридичних фактів (правочинів), прийняття заходів до охорони спадкового майна, видачі свідоцтв про право на спадщину й іншого за своїм характером є процесуальними, спрямованими на вирішення матеріально-правових питань, віднесених до його компетенції (тобто нотаріальної справи).
Прийняттю нотаріусом рішення передує встановлення кола фактів, передбачених нормою, що підлягає застосуванню в даному випадку; збирання, вивчення й оцінка документів-доказів у справі; перевірка відповідності вчинених дій вимогам закону і дійсним намірам сторін та ін. Нотаріуси здійснюють такі процесуальні дії, як прийняття документів від громадян і юридичних осіб, визначення їх належності і допустимості для вчинення нотаріальної дії, витребування додаткових документів, повідомлення заінтересованих осіб та ін. За наявності підстав можлива відмова у вчиненні нотаріальної дії, її відкладення, зупинення і т. д.
Нотаріальна діяльність передбачає досить широке коло юридичних дій, що вчинюються в межах нотаріального провадження з приводу розгляду та вирішення конкретної нотаріальної справи, і не зводиться до простої процедури проставлення печатки та підпису нотаріуса. Усе це свідчить про необхідність розробки та подальшого законодавчого закріплення поняття нотаріального процесу.
При цьому слід виходити з того, що кожна форма захисту цивільних прав конструюється з урахуванням специфіки компетенції органу цивільної юрисдикції, уповноваженого розглядати ті чи інші цивільні справи, та покладених на нього завдань. У свою чергу особливості організаційної структури, компетенції, способах вирішення справ, що характеризують діяльність того чи іншого органу, зумовлюють наявність судової, нотаріальної, третейської та інших процесуальних форм.
Нотаріальний процес — це форма здійснення нотаріальної діяльності, різновид юридичного процесу, що являє собою встановлений законом порядок учинення нотаріальних дій.
Зміст нотаріального процесу складають процесуальні дії нотаріусів або осіб, що до них дорівнюються, та інших учасників нотаріального процесу, якими реалізуються надані законодавством їхні процесуальні права та обов`язки.
Таким чином, нотаріальний процес є специфічною правовою формою діяльності, сутність якої полягає в тому, що в її межах здійснюється застосування правових норм через реалізацію нотаріусами юрисдикційних повноважень щодо безспірних справ.
Нотаріальний процес характеризується структурово-складним змістом. Елементами нотаріального процесу є його суб`єкти, стадії, провадження та нотаріальна процесуальна форма. Кожен із цих елементів має отримати належне законодавче унормування.
Усе викладене свідчить про необхідність серйозної доробки проектів Закону з тим, щоб вдосконалити правове регулювання організаційних питань нотаріальної діяльності та нотаріально-процесуальних правовідносин. Уявляється, що з цієї точки зору доцільним було б прийняття не нового Закону «Про нотаріат», а принаймні двох законодавчих актів: Закону «Про організацію нотаріату» та Нотаріального процесуального кодексу, який відбивав би процесуальну природу нотаріальної діяльності, регулював процедуру вчинення нотаріальних дій та забезпечував гарантії функціонування нотаріату.

Вікторія БАРАНКОВА отримати повну версію статті