«ПЕРЛИ» КПК УКРАЇНИ ДЛЯ НОТАРІУСА

ОЛЕГ ПОПОВЧЕНКО,
кандидат юридичних наук, доцент, адвокат
«ПЕРЛИ» КПК УКРАЇНИ ДЛЯ НОТАРІУСА
Вже понад півтора року діє новий Кри­мі­нальний процесуальний кодекс України (далі — КПК України). Нотаріуси мають можливість користуватись реалізацією тих прав, які він надає і які були відсутні у старому КПК України.
Частина 1 ст. 65 КПК України містить визначення терміна «свідок»: «Свідком є фізична особа, якій відомі або можуть бути відомі обставини, що підлягають доказуванню під час кримінального провадження, і яка викликана для давання показань». Таким чином, з того моменту, як особа отримала виклик на допит у якості свідка, особа стає свідком. Навіть у тій ситуації, коли вона нічого не чула, нічого не бачила та нічого не знає.
Пункт 3 ч. 2 ст. 65 КПК України зазначає, що нотаріус не може бути допитаний як свідок — про відомості, які становлять нотаріальну таємницю. На жаль, згадане положення закону стосується виключно нотаріуса, а не особи, яка вчиняла нотаріальні дії. Таким чином, обмеження щодо неможливості допиту нотаріуса законодавець не поширив на значне коло осіб, які відповідно до закону також мають право на вчинення нотаріальних дій. Крім того, згадане положення закону не поширюється на нотаріусів, які припинили нотаріальну діяльність.
Заборона на допит нотаріуса як свідка не є абсолютною. Частина 3 ст. 65 КПК України передбачає, за наявності яких умов допит нотаріуса є можливим. Такий допит можливий у разі, якщо особа, яка довірила нотаріусу певні відомості, звільнила його від обов’язку зберігати нотаріальну таємницю у визначеному нею обсязі. Таке звільнення здійснюється у письмовій формі за підписом особи, що довірила зазначені відомості.
Попередній КПК не містив положення про те, що звільнення нотаріуса від обов’язку зберігати нотаріальну таємницю повинно здійснюватись саме письмово та за підписом особи, яка цю таємницю довірила. Таким чином, особа, яка планує допитати нотаріуса у якості свідка (слідчий, прокурор чи працівник оперативного підрозділу за дорученням слідчого), зобов’язана роз’яснити йому положення ст. 65 КПК України.
Зазвичай положення ст. 65 КПК України віддруковано у бланку протоколу допиту (як правило, дрібним шрифтом), і під згаданим текстом свідку перед допитом пропонують розписатись.
Крім цієї норми КПК, особа, яка проводить допит, повинна роз’яснити положення ст. 66 КПК України (права та обов’язки свідка) та положення ст. 63 Конституції України (особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім’ї чи близьких родичів). Виходячи з положень КПК України, у разі допиту нотаріуса як свідка у зв’язку з посвідченням багатостороннього правочину положення ч. 3 ст. 65 КПК поширюється на кожну сторону. Таким чином, якщо хоч одна зі сторін правочину (навіть з об’єктивних причин: проживання за кордоном, смерть) не звільнила письмово нотаріуса від обов’язку зберігати нотаріальну таємницю з зазначенням обсягу інформації, яку нотаріус має право повідомити, та власноручно не підписала згаданий документ, то нотаріус не може давати показань у якості свідка. Безперечно, кожному нотаріусу, який допитується як свідок, хотілося б пересвідчитись, що особа, яка звільнила його від обов’язку по збереженню нотаріальної таємниці, здійснила подібне звільнення у присутності нотаріуса, та і залишити собі хоча б копію згаданого «звільнення». Але, на жаль, КПК подібного не передбачає. На сьогодні часто трапляється так, що слідчий, «роз’яснивши» під підпис нотаріуса ст. 65 КПК України, не демонструє нотаріусу документ, яким його звільнили від обов’язку зберігати нотаріальну таємницю.
У цьому випадку нотаріусу варто продиктувати слідчому таку фразу: «Не можу давати свідчення у зв’язку з недотриманням слідчим положень ч. 3 ст. 65 КПК України».
Скоріше за все, подібну фразу слідчий не захоче занести до протоколу і порекомендує нотаріусу не давати свідчень на підставі ст. 63 Конституції України. Але тоді приховується факт того, що слідчий не дотримав положень ч. 3 ст. 65 КПК України, а крім того, штучно створюється враження, що нотаріусу, прикриваючись ст. 63 Конституції України, є що приховувати. Якщо слідчий не внесе бажану фразу до протоколу, то викладіть її власноручно (подібне право передбачене п. 7 ч. 1 ст. 66 КПК України).
Також буває, що слідчий демонструє нотаріусу папір, де міститься заява на ім’я слідчого, у якій особа звільняє нотаріуса від обов’язку зберігати нотаріальну таємницю із зазначенням обсягу цієї таємниці, а також підпис особи, яка виклала заяву. Подібна заява може викликати сумнів у нотаріуса, оскільки незрозуміло, чи викладена вона добровільно, чи підписана вона саме тією особою, яка звільнила нотаріуса від обов’язку по збереженню нотаріальної таємниці тощо. Вважаю, що у подібній ситуації, незважаючи на певні сумніви, у зв’язку з формальним дотриманням ч. 3 ст. 65 КПК України нотаріус повинен давати свідчення. Але свідчення мають починатися з фрази: «Оскільки слідчим мені було продемонстровано заяву від імені громадянина …, яка звільняє мене як нотаріуса від обов’язку зберігати нотаріальну таємницю з зазначенням обсягу інформації (бажано деталізувати: дата, реєстровий номер тощо), а також містить власноручний підпис згаданого громадянина, даю такі свідчення…».
Якщо, ознайомившись з протоколом допиту перед його підписанням, ви не побачили згаданої фрази, то необхідно власноручно зазначити, що свідчення ви давали у зв’язку з тим, що перед початком допиту слідчий особисто ознайомив вас із заявою громадянина …, яка містила у собі інформацію про звільнення вас як нотаріуса від обов’язку зберігати нотаріальну таємницю з зазначенням обсягу інформації (бажано деталізувати: дата, реєстровий номер тощо), а також містила власноручний підпис згаданого громадянина.
Але оптимальним варіантом при допиті нотаріуса, на мій погляд, є реалізація нотаріусом права при проведенні допиту скористатись правовою допомогою адвоката, як це передбачено п. 2 ч. 1 ст. 66 КПК України.
Фактом психологічного впливу на свідка може бути погроза слідчого здійснити його примусовий привід. Частина 1 ст. 140 КПК України містить визначення терміна «привід»: «Привід полягає у примусовому супроводженні особи, до якої він застосовується, особою, яка виконує ухвалу про здійснення приводу, до місця її виклику в зазначений в ухвалі час». За старим КПК привід свідка міг бути здійснений на підставі постанови слідчого чи прокурора. Порядок здійснення приводу регламентувався не законом, а відомчим нормативним актом. Чинний КПК передбачає, що привід здійснюється виключно на підставі судової ухвали. У ч. 3 ст. 140 КПК України зазначено, що «привід свідка не може бути застосований до осіб, які згідно із цим Кодексом не можуть бути допитані як свідки». Саме до таких осіб відноситься нотаріус. Таким чином, аналізуючи у сукупності положення статей 65 та 140 КПК України, можна дійти висновку, що стосовно нотаріуса ухвала про примусовий привід для допиту нотаріуса у якості свідка не повинна виноситись.
При дії старого КПК часто траплялися випадки, коли у приміщенні, де знаходилось робоче місце нотаріуса, на підставі постанови слідчого проводилась виїмка. Чинний КПК замість проведення виїмки ввів поняття «тимчасовий доступ до речей і документів».
Згідно зі ст. 159 КПК України тимчасовий доступ до речей і документів полягає у наданні стороні кримінального провадження особою, у володінні якої знаходяться такі речі і документи, можливості ознайомитися з ними, зробити їх копії та, у разі прийняття відповідного рішення слідчим суддею, судом, вилучити їх (здійснити їх виїмку). Тимчасовий доступ до речей і документів здійснюється на підставі ухвали слідчого судді, суду.
Пункт 3 ч. 1 ст. 162 КПК України передбачає, що до охоронюваної законом таємниці, яка міститься в речах і документах, належать відомості, які можуть становити таємницю вчинення нотаріальних дій. У зв’язку з цим відповідно до частин 6 та 7 ст. 163 КПК України ухвала про надання тимчасового доступу до речей і документів, які містять охоронювану законом таємницю, постановляється, якщо сторона кримінального провадження доведе можливість використання як доказів відомостей, які містяться в цих речах і документах, та неможливість іншими способами довести обставини, які передбачається довести за допомогою відповідних речей і документів. Також слідчий суддя, суд в ухвалі про надання тимчасового доступу до речей і документів може дати розпорядження про надання можливості вилучення речей і документів, якщо сторона кримінального провадження доведе наявність достатніх підстав вважати, що без такого вилучення існує реальна загроза зміни або знищення речей чи документів, або таке вилучення необхідне для досягнення мети отримання доступу до речей і документів. Досить позитивним моментом є те, що відповідно до ст. 164 КПК України строк дії ухвали про тимчасовий доступ до речей та документів не може перевищувати одного місяця з дня її постановлення. У разі якщо у згаданий термін доступ до речей та документів не відбувся, то сторона кримінального провадження змушена повторно звертатись до слідчого судді чи суду для отримання нової ухвали.
Вважаю, що нотаріус повинен мати уявлення про подібні «перли» новітнього КПК та у разі необхідності їх застосовувати.

Олег ПОПОВЧЕНКО отримати повну версію статті