ОХОРОНА ПРАВ ТА ІНТЕРЕСІВ ПОДРУЖЖЯ У ВІДНОСИНАХ СПАДКУВАННЯ

МИРОСЛАВА ДЯКОВИЧ,
кандидат юридичних наук, доцент кафедри цивільного права і процесу Львівського національного університету імені Івана Франка
ОХОРОНА ПРАВ ТА ІНТЕРЕСІВ ПОДРУЖЖЯ У ВІДНОСИНАХ СПАДКУВАННЯ
Основним змістом спадкових правовідносин є право на спадкування. Аналіз ст. 1269–1285 Цивільного кодексу України (далі — ЦК) дозволяє виділити у змісті права на спадкування три основні (первинні) правомочності, які обумовлюють настання конкретних правових наслідків — юридичних фактів, які породжують, змінюють або припиняють правовідносини окремого спадкоємця у спадковому правовідношенні: прийняти спадщину; не приймати спадщину (ст. 1268 ЦК України); відмовитись від прийняття спадщини (ст. 1273 ЦК України). Кожна із зазначених правомочностей є правочином та індивідуальним актом, тобто таким, що здійснюється особисто спадкоємцем або його законним представником і породжує права та обов’язки виключно для спадкоємця.
Проблемам спадкового права присвячені численні дослідження науковців: М.М. Агаркова, С.С. Алексєєва, С.М. Братуся, К.О. Граве, В.П. Гри­банова, О.В. Дзери, Ю.О. Заіки, І.В. Жи­лінкової, О.С. Іоффе, В.М. Коссака, Н.С. Кузнєцової, Р.А. Майданика, Є.О. Рябоконя, С.Я. Фурси, Є.І. Фурси, Р.О. Халфіної, Я.М. Шев­ченко, К.Б. Ярошенко та ін.
У сучасній правовій науці доволі справедливо відзначається, що сучасні стандарти захищеності суб’єктивного права передбачають утвердження принципово нового підходу до забезпечення і реалізації певних категорій прав і свобод особи громадянина, таких, як права у сфері цивільного обороту, права і свободи у тісно пов’язаних з особою сферах шлюбно-сімейних та спадкових відносин. Цей підхід визначається характером державного регулювання суспільних відносин цих груп: доволі обмеженим ступенем впливу з боку владного суб’єкта, надання особі можливості здійснювати і реалізовувати свої права самостійно, своєю волею, за власною ініціативою .
Як зазначає Г.Г. Черемних, правова держава, забезпечуючи захист права спадкування, повинна ставити перед собою завдання, з однієї сторони — не обмежувати свободу приватного інтересу, а з іншої — забезпечувати тим не менше публічний інтерес шляхом створення умов для надання суб’єктивним правам потрібної стійкості, стабільності, офіційного визнання, захисту від порушень прав, які виникають і змінюються .
Право спадкування регулюється ЦК України.
Відповідно до ч. 4 ст. 35 Конституції Російської Федерації право спадкування гарантується.
На жаль, Конституція України не містить такого положення. Як Конституція України, так і ЦК України передбачають основні принципи цивільного законодавства, серед яких закріплено неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом (ч. 4 ст. 41 Конституції України, п. 2 ст. 3 ЦК України).
Зважаючи на важливість інституту спадкування як способу розпорядження та підстави набуття права власності, вважаємо за доцільне доповнити загальні засади цивільного законодавства, а саме ст. 3 ЦК України положенням: «Право спадкування гарантується».
Принцип гарантування спадкових прав означає, що кожна особа має право самостійно і з власної волі розпорядитися належним їй майном на випадок своєї смерті. Діюче законо­давство (цивільне і спадкове) містить правові норми, які зорієнтовані на охорону (захист) суб’єк­тивного права через забезпечення його виконання, сприяння у реалізації права або сво­боди суб’єкта без звернення у судові органи. Такий захист може бути здійснений шляхом вчинення нотаріальних дій нотаріусами. Зокрема, нотаріальна діяльність на сьогодні є основною формою захисту спадкових прав. Нотаріуси у цьому випадку виступають гарантами охорони (захисту) права спадкування не лише в аспекті забезпечення можливості реалі­зації права особи заповісти майно, але і реально забезпечуючи права спадкоємців на отримання спадкового майна.
Відповідно до положень глав 6, 7 Закону України «Про нотаріат» нотаріуси України видають свідоцтва про право на спадщину за законом і за заповітом, вживають заходи до охорони спадкового майна, повідомляють спадкоємців про відкриття спадщини, видають грошові суми із спадкового майна, припиняють охорону спадкового майна.
Нотаріальна діяльність по реалізації спадкових прав є публічною.
Публічність нотаріальної діяльності означає, що вона здійснюється від імені України спеціально уповноваженими законом особами, у чітко визначеному порядку і в передбачених законом формах.
Здійснюючи заходи щодо охорони спадкових прав, нотаріуси, у першу чергу, зобов’язані дотримуватись одного з таких важливих принципів спадкового права, як охорона інтересів сім’ї.
У цьому контексті дослідження захисту спадкових прав та інтересів подружжя є одним із найбільш актуальних і найменш досліджуваних у науці спадкового права.
За загальним правилом, той з подружжя, хто пережив другого з подружжя, має право спадкувати як за заповітом, так і за законом. Чоловік чи дружина є таким же спадкоємцем, як і інші особи: заповідач (один із подружжя) має право передати другому з подружжя майно за заповітом або позбавити його права на спадкування. Той з подружжя, хто пережив померлого, не має жодних переваг, які ґрунтуються на його шлюбі з померлим, поряд з іншими спадкоємцями. Проте зареєстрований шлюб відносить того з подружжя, хто пережив померлого, до спадкоємців першої черги за законом (ст. 1261 ЦК України), у випадках, передбачених ЦК України, він має право на обов’язкову частку у спадщині (ст. 1241 ЦК України). Один із подружжя визнається спадкоємцем за законом лише у тих випадках, коли він (вона) перебував(ла) у зареєстрованому шлюбі з померлою особою. Правове значення у даному випадку надається саме факту перебування у зареєстрованому шлюбі, а не наявності фактичних шлюбних відносин (ст. 74 Сімейного кодексу (далі — СК) України). Право на спадщину того з подружжя, хто пережив другого, не пов’язується ані зі спільним проживанням, ані з веденням спільного господарства. Один з подружжя може проживати і в іншому місті, та й, зрештою, в іншій країні.
Відповідно спадкові права подружжя припиняються з моменту припинення шлюбу внаслідок його розірвання.
Згідно зі ст. 114 СК України у разі розірвання шлюбу органом державної реєстрації актів цивільного стану шлюб припиняється у день реєстрації розірвання шлюбу, а у разі розірвання шлюбу судом — у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.
У порядку спадкування до спадкоємців переходять тільки ті права і обов’язки, які належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (ст. 1218 ЦК України). Якщо спадкодавець перебував за життя у зареєстрованому шлюбі, то у цьому випадку правовий режим майна, як правило, наділений особливими рисами, оскільки майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності. Проте припинення шлюбу шляхом його розірвання жодним чином не впливає на правовий режим спільної сумісної власності майна вже колишнього подружжя. Так, розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпорядження майном, що є об’єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до ЦК України (ст. 68 СК України).
У цьому випадку особливого значення набуває закріплення у спадковому праві гарантій, втілених в охоронних нормах, дія яких поширюється на того з подружжя (колишнього подружжя), хто пережив померлого.

Мирослава ДЯКОВИЧ отримати повну версію статті