ОСОБЛИВОСТІ СПАДКУВАННЯ ПРАВА НА ВКЛАД У БАНКУ ТА ПРАВА НА ОДЕРЖАННЯ СТРАХОВИХ ВИПЛАТ

ЮЛІЯ ЖЕЛІХОВСЬКА,
кандидат юридичних наук, доцент кафедри цивільного права та процесу Хмельницького університету управління та права, приватний нотаріус
ОСОБЛИВОСТІ СПАДКУВАННЯ ПРАВА НА ВКЛАД У БАНКУ ТА ПРАВА НА ОДЕРЖАННЯ СТРАХОВИХ ВИПЛАТ
Право громадян на спадкування спрямоване на більш повну охорону та захист їх цивільних прав та інтересів. Разом із тим діюче цивільне законодавство значно розширило права громадян у здійсненні своїх спадкових прав, наприклад, право складання заповіту подружжям, посвідчення секретного заповіту, заповідальне розпорядження, спадкування права на вклад у банківській (фінансовій) установі тощо. На особливостях та процедурі посвідчення останнього хотілося б зосередити свою увагу детальніше.
Цивільний кодекс України (далі — ЦК України) містить спеціальні правила щодо спадкування одного з прав на вклад у банку. Відповідно до ст. 1228 вкладник має право розпорядитися своїм правом на вклад у банку (фінансовій) установі на випадок своєї смерті, склавши заповіт або зробивши відповідне розпорядження банку [1]. Право на вклад входить до складу спадщини незалежно від способу розпорядження ним.
Згідно з чинним законодавством спадкоємцям вкладів у кожному випадку необхідно здійснити цілий ряд специфічних юридичних дій для отримання належної спадщини. При цьому залежно від категорії успадкованого майна, а також наявності двох і більше спадкоємців варіюється і сама складність процедури успадкування грошових коштів, розміщених на депозитних рахунках у банківських установах.
Спадкування права на вклад у банківській установі може мати місце:
1) шляхом складання та посвідчення заповіту;
2) шляхом складання спеціального розпорядження банку;
3) на підставі загальних норм спадкування за законом.
Встановлення в законі можливості спадкування права на вклад на підставі відповідного розпорядження банку спрямоване на створення умов для спрощення спадкування зазначеного об’єкта. При спадкуванні права на вклад за заповітом чи за законом застосовуються положення книги шостої ЦК України. При складанні вкладником — спадкодавцем розпорядження банку підлягає застосуванню спеціальна норма — ст. 1228 ЦК України. Спосіб розпорядження правом на вклад цілком залежить від волі вкладника.
Спадкування права на вклад (депозит) залишається одним з найбільш проблемних як у доктрині цивільного права, так і в практичному застосуванні. На практиці існують проблеми щодо способу та порядку розпорядження правом на вклади (депозити), що потребують негайного вирішення.
Аналіз наукових робіт цивілістичного спрямування таких авторів, як Б.С. Антімонов, В.К. Дроніков, Ю.О. Заіка, В.Г. Павленко, П.І. Седугін дозволяє зробити висновок, що спадкування права на вклад (депозит) за договором банківського вкладу (депозиту) є не до кінця вивченим цивільно-правовим інститутом.
Так, В.К. Дроніков вважав, що з моменту смерті вкладника внесок належить третій особі. Вона не є спадкоємцем, а лише набувачем вигоди і тому не відповідає по боргах спадкодавця [2].
В.І. Серебровський розглядав розпорядження щодо вкладів не як заповіт, а як розпорядження на користь третьої особи [3]. М.В. Гордон не розділяв такої позиції і вказував, що перехід вкладу після смерті вкладника є спадковим правонаступництвом, а заповідальне розпорядження необхідно розглядати як вид заповіту [4].
К.А. Граве, Б.С. Антимонов зазначали, що це особливий випадок договору на користь третьої особи, який укладається на випадок смерті. А тому право третьої особи на вклад не виникає до смерті вкладника; відтак заява третьої особи про бажання скористатися вкладом за життя вкладника позбавлена юридичного значення [5].
Протилежну точку зору висловлював М.В. Гор­дон, а саме — що розпорядження на вклад у банку слід розглядати як спеціальний вид заповіту. С.Я. Фурса прирівнює заповіт до відповідного розпорядження вкладника банку. Як різновид заповіту розглядає розпорядження правом на вклад і З.В. Ромовська [6].
З огляду на вищезазначене метою цієї статті є з’ясування особливостей спадкування права на вклад у банку як особливого об’єкта правонаступництва, а також визначення юридичної природи зробленого на випадок смерті розпорядження на вклад у банківській установі.
Спадкування грошових вкладів (депозитів) означає, що після смерті вкладника вклад (депозит), що перебуває у банку, переходить у спадщину особам, які є його правонаступниками. Після смерті вкладника вклади переходять до спадкоємців: за заповітом; на підставі спеціальних розпоряджень вкладників банків (заповідальне розпорядження); за законом.
Аналізуючи ч. 1 ст. 1228 ЦК України, можна зробити висновок про існування двох видів вкладів:
1) зі спеціальними вказівками вкладників (можливість вкладника розпорядитись правом на вклад у банку на випадок своєї смерті, зробивши відповідне розпорядження вкладом банку. Щодо складання заповіту, то у ньому вкладник може зазначити також вказівки щодо розпорядження вкладом. Розглядають два випадки складання розпорядження: якщо заповіт складено після того, як було зроблено розпорядження банку, то він повністю або частково скасовує його, якщо у заповіті змінено особу, до якої має перейти право на вклад, або якщо заповіт стосується усього майна спадкодавця; якщо розпорядження складено пізніше заповіту, то воно повністю (коли заповіт зроблено лише на вклад) або частково скасовує останній. У разі відсутності заповіту вклад спадкується за зробленим вкладником розпорядженням з урахуванням права на обов’язкову частку. У випадку відсутності і заповіту, і розпорядження вклад спадкується на загальних підставах спадкоємцями за законом);
2) вклади, в яких не зроблене розпорядження банківській (фінансовій) установі.
Зважаючи на те, що право на банківський вклад входить до складу спадщини, на нього поширюються загальні правила щодо порядку прийняття спадщини, відмови спадкоємця від спадщини тощо.
Порядок складення заповітів регулюється нормами статей 1233–1257 ЦК України. Згідно з ч. 3 ст. 1247 ЦК заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251–1252 ЦК України [1]. Перелік зазначених осіб не містить у собі посадових та службових осіб банків. Отже, останні не мають права посвідчувати заповіти щодо прав на вклади у банках чи інших фінансових установах.
Водночас це не виключає можливості вчинення вкладником розпорядження банку щодо права на вклад на випадок смерті (заповідальне розпорядження). Заповідальне розпорядження вкладників банку стосовно вкладів має бути оформлене належним чином, інакше воно визнається недійсним.
Системний аналіз норм цивільного та банківського законодавства дозволяє стверджувати, що стороною договору банківського вкладу (депозиту) може бути тільки банк. Однак законодавством надано можливість залучати внески (вклади) клієнтів на депозитні рахунки кредитних спілок.

ЮЛІЯ ЖЕЛІХОВСЬКА отримати повну версію статті