ОСОБЛИВОСТІ ПРАВОВІДНОСИН ІНСТИТУТУ УПРАВЛІННЯ МАЙНОМ ЧЕРЕЗ ПРИЗМУ НОТАРІАЛЬНОЇ ДІЇ

ВІКТОРІЯ НІКІТЕНКО,
приватний нотаріус Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області
ОСОБЛИВОСТІ ПРАВОВІДНОСИН ІНСТИТУТУ УПРАВЛІННЯ МАЙНОМ ЧЕРЕЗ ПРИЗМУ НОТАРІАЛЬНОЇ ДІЇ
Інститут управління майном отримав своє законодавче закріплення тільки з прийняттям 16 січня 2003 року нового Цивільного кодексу України. На сьогодні можна сміливо сказати, що практичний досвід його застосування є мінімальним та викликає цілу низку запитань через неоднозначність тлумачення норм діючого цивільного законодавства щодо управління майном. Правознавці досі не мають єдиної думки з приводу того, чи досить існуючої законодавчої бази для ефективного застосування такого інституту або потрібен все-таки спеціальний закон, який би врегульовував практику управління майном. Отже, детальніше розглянемо питання правового регулювання таких правовідносин через призму саме нотаріальної дії.
Стаття 1029 Цивільного кодексу Украї­ни (далі — ЦК України) містить поняття договору управління майном і передбачає можливість виникнення на підставі зазначеного договору двох видів прав управителя на отримане в управління майно:
права управителя на чуже майно (власником майна, що перебуває в управлінні, залишається установник), або права довірчої власності (право власності на довірене майно переходить від установника до управителя, але є обмеженим за рахунок обтяження управителя зобов’язаннями діяти лише для досягнення мети управління майном, визначеної установником).
Частина 2 ст. 1031 ЦК України встановлює певні вимоги до форми договору управління нерухомим майном, які в цілому притаманні для угод з обігу такого майна, а саме: обов’язковість його нотаріального посвідчення.
Договір управління майном базується на загальних для цивільних договорів принципах свободи договору, рівності сторін, оплатності договору, неприпустимості свавільного втручання у приватні справи тощо. До специфічних рис, які визначають поняття «договору управління», належать його фідуціарний характер (укла­дається на особливій довірі до контрагента), а також спеціальні вимоги до суб’єктного і об’єктного складу цих правовідносин.
Сторонами договору управління майном, а значить і суб’єктами договірного правовідношення, що виникає на його підставі, є установник управління (кредитор) і управитель (боржник), а у випадках, передбачених договором, — третя особа (вигодонабувач). Вигодонабувачем за договором управління майном може бути будь-яка особа крім управителя майном. Вигодонабувач призначається установником управління майном, про що обов’язково має бути вказано в тексті договору.
Управління майном — це один з видів підприємницької діяльності, оскільки спрямоване на отримання прибутку. У зв’язку з цим управителем може бути як фізична особа — підприємець, так і юридична особа (ст. 1033 ЦК України). І це не безпідставно, оскільки управління чужим майном передбачає певні професійні знання у сфері бізнесу. Щодо ліцензування такої діяльності, то Закон України від 01.06.2000 № 1775-ІІІ «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» не відносить управління майном до видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню. Ліцензуванню підлягає лише така діяльність щодо управління майном, яка кваліфікується як надання фінансових послуг, наприклад, залучення коштів установників управління майном для фінансування об’єктів будівництва та/або здійснення операцій з нерухомістю (Закон України від 12.07.2001 № 2664-III «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»).
Досить хибним є поширене в юридичній літературі висловлювання на користь ототожнення повноважень власника з повноваженнями управителя майном, яке знаходиться в управлінні. Повноваження останнього мають зобов’язальну природу: виникають з договору управління майном, мають оплатний характер, їх дія обмежена волею установника управління та законом, вони мають бути реалізовані не у власних інтересах, а в інтересах установника управління чи вигодонабувача. Отже, укладаючи договір, власник не передає свої повноваження управителеві, а покладає на останнього обов’язок зі здійснення управління майном, для ефективного виконання якого управитель наділений відповідними повноваженнями.
Предметом договору управління майном є ті майнові блага, що переходять в управління і щодо яких у суб’єктів виникають цивільні права та обов’язки. До них належать підприємства як єдині майнові комплекси, окремі об’єкти, що належать до нерухомого майна, цінні папери, майнові права та інше майно. Самостійним предметом управління майном не можуть бути грошові кошти, крім випадків, коли право здійснювати управління грошовими коштами прямо встановлено законом.
При цьому майно як об’єкт управління має відповідати таким умовам:
1) бути дозволеним законом, знаходитися в необмеженому цивільному обороті;
2) над ним не повинен бути встановлений режим права повного господарського відання, оперативного управління майном або іншого речового права, крім права власності;
3) не знаходитися в заставі без попереднього повідомлення про це установником управління управителя;
4) бути неспоживчим;
5) бути можливим для відокремлення від іншого майна установника управління і майна управителя.

Вікторія НІКІТЕНКО отримати повну версію статті