ОСНОВНІ КРИТЕРІЇ КЛАСИФІКАЦІЇ НОТАРІАЛЬНИХ ПРОВАДЖЕНЬ

ЮЛІЯ ЖЕЛІХОВСЬКА,
кандидат юридичних наук, доцент кафедри цивільного права та процесу Хмельницького університету управління та права, приватний нотаріус Хмельницького районного нотаріального округу
ОСНОВНІ КРИТЕРІЇ КЛАСИФІКАЦІЇ НОТАРІАЛЬНИХ ПРОВАДЖЕНЬ
Для того, щоб дослідити питання класифікації нотаріальних проваджень при вчиненні нотаріусами нотаріальних дій, слід висвітлити значення поняття «нотаріальне провадження». Проте на сьогодні дефініція цього поняття є питанням дискусійним: у наукових джерелах зустрічаються ототожнювання понять «нотаріальне провадження» й «нотаріальний процес».
На нашу думку, під поняттям «нотаріальне провадження» слід розуміти сукупність послідовно вчинюваних нотаріальних дій, що мають юридичне значення, з метою надання їм юридичної вірогідності та послідовного процесу його оформлення.
Аналізуючи положення Закону України «Про нотаріат», маємо можливість визначити критерії класифікації нотаріальних проваджень за різними підставами, хоча в юридичній літературі виділяється лише один спосіб класифікації.
Питанням класифікації проваджень в нотаріальній діяльності займалися видатні учені, серед яких К. С. Юдельсон, В. Н. Аргонов, З. А. Іскендеров, І. А. Кесарева, С. Я. Фурса.
Метою цієї статті є дослідження видів проваджень у нотаріальній діяльності та класифікація їх за певними критеріями.
Спроби більшості учених-процесуалістів розробити класифікацію нотаріальних проваджень зумовлюються намаганнями авторів визначити певні шляхи дослідження правових концепцій для окремих груп нотаріальних проваджень [1, с. 119]. Так, В. Н. Аргоновим пропонується поділяти нотаріальні дії на обов’язкові та необов’язкові. Критерій розмежування між цими групами, на його думку, полягає в тому, що деякі суб’єктивні права неможливо реалізувати без їх нотаріального оформлення, а інші цілком залежать від волі фізичних та юридичних осіб [2, с. 37]. Але така підстава для класифікації в більшості випадків є умовною, оскільки як в обов’язкових, так і в необов’язкових провадженнях працює принцип диспозитивності. Не існує прав, які особа зобов’язувалася б реалізувати. Право на звернення до нотаріальних органів уважається обов’язковим залежно від об’єкта правочину та його договору, але залежить від волевиявлення заявника [1, с. 119].
К. С. Юдельсон у своїй класифікації виділяє:
а) посвідчення правочинів;
б) засвідчення безспірних обставин;
в) охоронні дії;
г) підтвердження майнових прав;
ґ) забезпечення зобов’язань;
д) сприяння виконанню зобов’язань;
е) забезпечення доказів;
є) примус до виконання безспірних обов’язків [1, с. 119].
Однак така класифікація є недосконалою. Так, в деяких випадках вона орієнтована на дуже широкі напрямки (засвідчення безспірних обставин), а в інших — на конкретні нотаріальні провадження (посвідчення правочинів) або на дуже вузькі напрямки (сприяння виконанню обов’язків). Крім того, виділення великої кількості груп є нераціональним.
Цікавий підхід пропонують З. А. Іскендеров та І. А. Кесарева [3, с. 65–68], які класифікують нотаріальні провадження за етапами розвитку правовідносин і виділяють чотири групи таких проваджень:
Провадження, спрямовані на виникнення й підтвердження правовідносин:

ЮЛІЯ ЖЕЛІХОВСЬКА отримати повну версію статті