ОКРЕМІ ПИТАННЯ УТРИМАННЯ ТВАРИН В ДОМАШНІХ УМОВАХ ТА У НЕВОЛІ

ОЛЬГА ВЕРЕЙЦІ,
кандидат юридичних наук, доцент, професор кафедри цивільно-правових дисциплін навчально-наукового інституту права та психології Національної академії внутрішніх справ
ОКРЕМІ ПИТАННЯ УТРИМАННЯ ТВАРИН В ДОМАШНІХ УМОВАХ ТА У НЕВОЛІ
Утримання тварин є досить розповсюдженим явищем, у тому числі серед міського населення. В останньому випадку найчастіше йдеться про так званих тварин-компаньонів, тобто тварин, до яких, за визначенням Модельного закону про поводження з тваринами , людина відчуває прихильність і яких утримує в домашніх умовах без мети отримання прибутку для задоволення потреби у спілкуванні, з естетичною та виховною метою, включаючи собак-поводирів, мисливських собак та ловчих птахів. Слід зауважити, що останнім часом за місце тварин-компаньонів активно конкурують не лише коти та собаки, а й свині, і навіть домашні птахи (наприклад, гуси). Законодавчих обмежень з цього приводу практично немає.
Проте законодавство вимагає від власників тварин дотримуватися встановлених правил з їх утримання. У повсякденному житті ми найчастіше стикаємося з питанням утримання тварин в домашніх умовах. Стаття 1 Закону України «Про захист тварин від жорстокого поводження» (далі — Закон) встановлює, що утримання в домашніх умовах — це обмеження природної волі домашніх тварин, що виключає їх вільне переміщення за межами квартири, подвір’я окремого будинку. Нерідко зустрічаються і любителі екзотики, що утримують диких тварин. Проте дика тварина може опинитися у людини і випадково, скажемо, якщо особа підібрала поранену тварину з метою лікування. В останньому випадку, виходячи з термінології Закону, йдеться про утримання диких тварин у неволі, а не в домашніх умовах. Проте з практичної точки зору це лише питання термінології.
Нагадаємо, що до тварин законодавство відносить біологічні об’єкти, що відносяться до фауни: сільськогосподарські, домашні, дикі, у тому числі домашня і дика птиця.
Так, ст. 1 Закону визначає, що домашні тварини — це собаки, коти та інші тварини, що протягом тривалого історичного періоду традиційно утримуються і розводяться людиною, а також тварини видів чи порід, штучно виведених людиною для задоволення естетичних потреб і потреб у спілкуванні. Зазначимо, що Європейська конвенція про захист тварин (далі — Конвенція) містить ширше визначення домашніх тварин. Так, відповідно до ст. 1 цієї Конвенції під домашньою твариною мається на увазі будь-яка тварина, яку утримує або збирається утримувати людина, зокрема у своїй оселі для власного задоволення й товариства. А ось Модельний закон про поводження з тваринами відносить до домашніх тварин велику рогату худобу, свиней, коней, овець, кіз, хутрових тварин, птахів, риб та інших сільськогосподарських тварин, які спеціально вирощені та використовуються для отримання (виробництва) продуктів тваринного походження (продукції тваринництва), а також у якості транспортного засобу або тяглової сили.
Відповідно до ст. 1 Закону сільськогосподарські тварини — це тварини, що утримуються та розводяться людиною для отримання продуктів і сировини тваринного походження. Тобто фактично віднесення тварини до домашньої або сільськогосподарської буде залежати від мети утримання.
Дикі тварини — тварини, природним середовищем існування яких є дика природа, у тому числі ті, які перебувають у неволі чи напіввільних умовах.
Взагалі, якщо проаналізувати класифікацію тварин, що міститься у національному законодавстві та міжнародних актах, вона здається не досить неоднозначною. Проблема тут полягає, головним чином, у змішуванні різних підстав класифікації. Здається, більш логічно було б говорити про тварин диких та домашніх в залежності від природного місця існування. В залежності від мети утримання тварин можна поділити на сільськогосподарських, тварин-компаньонів тощо. І вже виходячи з цього слід визначати і вимоги щодо утримання цих тварин.
Головним правилом сьогодні стає правило стосовно гуманного поводження з тваринами, що декларує не лише виключення жорстокого поводження з тваринами, а й створення для них відповідних умов утримання. Так, згідно зі ст. 7 Закону основним правилом утримання тварин є те, що умови, в яких утримуються тварини, повинні відповідати їх біологічним, видовим та індивідуальним особливостям; задовольняти їх природні потреби в їжі, воді, сні, рухах, контактах із собі подібними, у природній активності та інші потреби. Місце утримання тварин повинно бути оснащено таким чином, щоб забезпечити необхідні простір, температурно-вологісний режим, природне освітлення, вентиляцію та можливість контакту тварин із природним для них середовищем.
Вказані положення Закону відповідають ст. 4 Конвенції . Крім того, Конвенція також встановлює, що тварина не повинна утримуватись як домашня, якщо наведені положення або не виконуються, або, незважаючи на їх виконання, тварина не може пристосуватися до неволі. Останнє положення стосується насамперед диких тварин, що утримуються в неволі, оскільки, як зазначалося вище, Конвенція містить розширене поняття домашніх тварин.
До основних питань, які виникають при утриманні тварин, слід віднести питання кількості тварин, що можуть утримуватись, а також питання стосовно основних правил, яких має дотримуватись особа, що утримує тварину, задля уникнення порушення прав третіх осіб.
Сьогодні законодавство встановлює обмеження кількості тварин, що можуть утримуватись особою, керуючись лише санітарно-епідеміологічним благополуччям населення та можливістю створення необхідних умов для самих тварин.
У радянському законодавстві існувало два види обмежень стосовно кількості тварин, яких можна було утримувати. Перша група обмежень, відсутня у сучасному законодавстві, була викликана особливостями соціально-економічного ладу. Друга група обмежень, як і сьогодні, стосувалася дотримання санітарно-гігієнічних норм та забезпечення безпеки людей.

ОЛЬГА ВЕРЕЙЦІ отримати повну версію статті