ОКРЕМІ АСПЕКТИ ПОДІЛУ СПАДЩИНИ ТА/АБО ТЛУМАЧЕННЯ ЗАПОВІТУ СПАДКОЄМЦЯМИ

ВІКТОР ДОБРОЛЬОЖА,
приватний нотаріус Житомирського районного нотаріального округу Житомирської області
ОКРЕМІ АСПЕКТИ ПОДІЛУ СПАДЩИНИ ТА/АБО ТЛУМАЧЕННЯ ЗАПОВІТУ СПАДКОЄМЦЯМИ
Безпосереднім поштовхом до написання цього матеріалу була стаття «Поділ спадщини між спадкоємцями» нашого колеги з Херсонської області Сергія Гришка (Мала енциклопедія нотаріуса, 2013, № 5). Не повністю поділяючи точку зору автора, але утримуючись від зайвої полеміки, наведу деякі теоретичні міркування і практичні напрацювання в згаданій площині. Йдеться, зокрема, про можливість практичного поділу спадкового майна між спадкоємцями за заповітом, коли все майно без його опису і конкретизації заповідається декільком (зазвичай — двом, зрідка — трьом) спадкоємцям, котрі переважно є рідними дітьми спадкодавця, — в рівних частках кожному. При цьому успадкованого майна іноді доволі багато, і воно є вкрай різноманітним: декілька земельних ділянок для ОСГ; будинок із землею для ОЖБ; виділений в натурі земельний пай; транспорт (автомобілі, трактори); грошові заощадження тощо. Тобто йти в цій ситуації загальноприйнятним і звичним шляхом, оформлюючи до десятка, а то й більше свідоцтв про право на спадщину на 1/2 частки чи ще гірше на 1/3 частки кожному — це не найкращий варіант як для нотаря, так і для самих спадкоємців. Проте, перш ніж запропонувати свій варіант договору поділу та/або тлумачення заповіту, пропоную короткий екскурс в теоретичні аспекти питання, спільно пригадавши такі відомі й доступні для опрацювання джерела:
Спадкове право. Практика застосування нотаріусами України / за заг. ред. В.М. Марченка. – Х. : Страйд, 2012. – С. 417–429;
Жилінкова І.В. Актуальні питання спадкового права України : матеріали до семінару / Жилінкова І.В. – Харків : Ксилон, 2009. – 340 с.;
Садихова Л. Питання поділу спадкового майна (Нотаріат для вас, 2011, № 12);
Про судову практику у справах про спадкування: постанова Пленуму ВСУ від 30.05.2008 № 7;
Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування: лист ВССУ від 16.05.2013 № 24-753/0/4-13;
Коментовані зразки документів (за чинним законодавством) / за заг. ред. В.М. Марченка, О.Д. Чуєвої. – Х.: Страйд, 2010. – Т. 2. – 392 с.;
Методичні рекомендації щодо вчинення нотаріальних дій, пов’язаних із вжиттям заходів щодо охорони спадкового майна, видачею свідоцтв про право на спадщину та свідоцтв про право власності на частку в спільному майні подружжя від 29.01.2009, далі — Методичні рекомендації;
Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, далі — Порядок вчинення.
Розпочати ж, звісно, доцільно з останнього джерела, яке для нас є найбільш актуальним. На превеликий жаль, інформації з визначеного питання Порядок вчинення дає небагато. Так, в гл. 10 «Видача свідоцтв про право на спадщину» розділу ІІ є п.п. 4.8 п. 4 «Видача свідоцтв про право на спадщину за законом», де зазначено загальновідомі речі, котрі по суті є дещо по-іншому викладеним змістом ст. 1267 ЦК України: «Частки у спадщині кожного із спадкоємців є рівними. Спадкоємці можуть за усною угодою між собою, якщо це стосується рухомого майна, або за нотаріально посвідченим договором, якщо це стосується нерухомого майна або транспортних засобів, змінити розмір частки у спадщині когось із них». Тобто про поділ спадщини між спадкоємцями ні в зазначеному п. 4, ні в п. 5 «Видача свідоцтва про право на спадщину за заповітом» гл. 10 розділу ІІ Порядку вчинення не йдеться.
Як слушно зазначає у своїй статті С. Гришко, в п. 1.2 гл. 2 Порядку вчинення серед правовстановлюючих документів на нерухомість значиться і договір про поділ спадкового майна, проте сам порядок його посвідчення не деталізований ні Порядком вчинення (нехай пробачать таку ось тавтологію), ні ЦК України. Далі автором робиться висновок про те, що «на договори щодо набуття прав на нерухомість внаслідок поділу спадщини поширюється вимога про державну реєстрацію права на цю нерухомість (ст. 182 ЦК України)». Проте з цим міркуванням важко погодитися, оскільки у ч. 6 ст. 3 «Засади державної реєстрації прав» Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» зазначено чітко і недвозначно: «Будь-які правочини щодо нерухомого майна (відчуження, управління, іпотека тощо) вчиняються, якщо право власності чи інше речове право на таке майно зареєстроване…». Тобто якщо йти за логікою, що договір про поділ успадкованої нерухомості вже сам по собі є правовстановлюючим документом, оскільки на його підставі буде проведено державну реєстрацію права власності спадкоємців, то далі говорити нема про що. Але якщо взяти до уваги, як пише С. Гришко далі, що «поділ спадщини можливий лише до видачі свідоцтва про право на спадщину, що є завершальним документом процесу оформлення спадщини» і «більш прийнятним є посвідчення договору (поділу — Прим. авт.) до видачі свідоцтв про право на спадщину», то питань виникає декілька.
1. Чи можна все ж таки розглядати зазначений договір поділу як правовстановлювальний документ на нерухомість?
2. У скількох примірниках робити такий договір поділу і чи підшивати його (скріплювати в інший спосіб) з виданими на підставі такого договору свідоцтвами на спадщину?
3. Чи можливий договір поділу між спадкоємцями за заповітом?
4. Наскільки життєздатною є в зазначеній площині модель змішаного договору за схемою «тлумачення заповіту спадкоємцями + поділ спадщини між ними»?
5. Що є пріоритетним чи, скоріше, першочерговим: поділ спадщини чи її документальне оформлення шляхом видачі відповідних свідоцтв на конкретно визначений об’єкт нерухомого майна (далі — ОНМ) конкретному спадкоємцеві?
Питань, звісно, значно більше, але обмежимося п’ятьма наведеними вище, аби ще раз усвідомити, що з поділом спадщини не все так просто, як іноді видається на перший погляд.
По-перше, починаючи з січня 2013 року, коли на нотарів було покладено функції державних реєстраторів, питання «до чи після» вже не є актуальним. Бо спочатку «ділимо», затим видаємо свідоцтва на вже поділену спадщину і лише тоді реєструємо в Державному реєстрі речових прав (далі — ДРРП). Особисто для мене спочатку «ділити», а потім видавати спадщину — не новина, оскільки робив саме так і в 2010 році, і в 2011, і в 2012 році. Але справжніми муками сумління було для мене вчиняти з точністю до навпаки відносно домінуючої на той час точки зору (див., зокрема, Садихова Л. Питання поділу спадкового майна (Нотаріат для вас, 2011, № 12)).
Що ж змінилося нині, коли ми не лише видаємо свідоцтва про право на спадщину, але й проводимо реєстрацію вже оформленого права спадкоємців в ДРРП? Питання, як на мене, дещо риторичне, оскільки відпала альтернатива як така: навряд наші колеги, видавши спадщину, почнуть затим її «ділити», посвідчуючи відповідний договір між спадкоємцями. Незрозумілим є те, що ж тоді треба реєструвати в ДРРП як правовстановлювальний документ: свідоцтво чи договір поділу? Чи обидва документи одночасно? А може, «ділити» спадщину за вже зареєстрованим в ДРРП свідоцтвами? — Варіанти ж існують…

ВІКТОР ДОБРОЛЬОЖА отримати повну версію статті