ОБМЕЖЕННЯ СПАДКОВИХ ПРАВ У ДЕЯКИХ ДЕРЖАВАХ

ОЛЬГА РОЗГОН,
кандидат юридичних наук, доцент кафедри цивільно-правових дисциплін Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна
ОБМЕЖЕННЯ СПАДКОВИХ ПРАВ У ДЕЯКИХ ДЕРЖАВАХ
Спадкування є одним із похідних способів набуття права власності не тільки в Україні, але й у всіх правових системах зарубіжних країн, воно покликане служити та підтримувати зміцнення та охорону сімейних відносин. Спадкове право, яке цікавило юристів здавна, базується на поєднанні двох провідних принципів: свободи заповіту та охорони інтересів сім’ї. З моменту появи заповіту як інституту спадкового права вказаний принцип в усі часи в усіх країнах мав неоднозначне трактування, а тому іноді мали місце досить грубі порушення права спадкодавця під час складання заповіту «на свій розсуд».
Принцип охорони інтересів сім’ї і обов’язкових спадкоємців якраз і є проявом обмеження конституційного права спадкування, необхідного для захисту прав і законних інтересів членів сім’ї спадкодавця. Відповідно до цього принципу навіть за наявності спадкоємців за заповітом так звані «обов’язкові або необхідні» спадкоємці успадковуватимуть певну частку спадщини .
Принцип свободи заповіту визнається і в сучасній юридичній науці, отже, є доктринальним принципом. Свобода заповіту ― це надана фізичній особі можливість на власний розсуд, у межах, визначених цивільним законодавством, розпорядитися власним майном на випадок смерті, змінити чи скасувати заповіт, а також обрати для своїх заповідальних розпоряджень іншу форму, не заборонену законом.
Згідно зі ст. 1233 ЦК України заповітом вважається особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.
Ю. К. Толстой вважає, що під свободою заповіту розуміється право заповідача як заповідати своє майно на свій розсуд, так і взагалі не залишати заповіт . Отже, власник майна має право визначити не тільки долю свого майна, а й право нічого не залишати своїй сім’ї. Але з цього поняття не розкривається сама сутність свободи заповіту.
Під свободою заповіту, на думку В. В. Валаха, слід розуміти, право заповідача на складання заповіту, а також на визначення майбутньої юридичної долі свого майна на свій розсуд шляхом складання заповіту .
Реалізуючи принцип свободи заповіту, кожна фізична особа — спадкодавець вправі:
визначити в заповіті спадкоємцями одну або декількох осіб незалежно від того, чи перебувають вони зі спадкодавцем у сімейних, родинних відносинах (ч. 1 ст. 1235 ЦК України) або входять/не входять до кола спадкоємців за законом;
позбавити права на спадкування будь-кого з числа спадкоємців за законом, за винятком осіб, що мають право на обов’язкову частку в спадщині (частини 2, 3 ст. 1235 ЦК України);
«вибачити» своїх негідних спадкоємців, закликавши їх до спадщини після втрати ними права на спадкування внаслідок вчинення протиправних чи аморальних учинків (ст. 1224 ЦК України);
визначити обсяг спадщини, тобто конкретні види майна, що передаються кожному зі спадкоємців за заповітом (ст. 1236 ЦК України);
встановити заповідальний відказ (ст. 1237 ЦК України) або покласти на спадкоємця інші обов’язки (ст. 1240 ЦК України);
підпризначити іншого спадкоємця (ст. 1244 ЦК України);
укласти заповіт з умовою (ст. 1242 ЦК України);
реалізувати свої спадкові права за допомогою «некласичних» заповідальних розпоряджень, зокрема секретного заповіту (ст. 1249 ЦК України), спадкового договору (ст. 1302 ЦК України);
призначити виконавця заповіту (ст. 1286 ЦК України);
10) у будь-який час змінити чи скасувати заповіт (ст. 1254 ЦК України).
Наведений перелік прав спадкодавця не має вичерпного характеру, принцип свободи заповіту може бути реалізовано за допомогою інших дій, тобто його потенціал є досить широким .
В усіх країнах встановлено принцип свободи заповіту, який означає, що власник вільний у визначенні долі свого майна на випадок смерті: яким особам яка частка його майна чи майнових прав передається. Разом з тим, у більшості країн передбачено обмеження цього принципу на користь сім’ї спадкодавця, для якої «резервується» певна частина його майна.
Відповідно до ст. 1119 ЦК Російської Федерації «заповідач має право на свій розсуд заповідати майно будь-яким особам, будь-яким способом визначати частки спадкоємців у спадщині, позбавити спадку одного, декількох або всіх спадкоємців за законом, не вказуючи причин такого позбавлення, а також включити у заповіт інші розпорядження, передбачені правилами цього Кодексу щодо спадкування, відмінити чи змінити здійснений заповіт» .
Говорячи про принцип свободи заповіту як інституційний принцип спадкового права, Г. О. Свердлик зазначав, що він зумовлений тим, що розпоряджатися майном заповідач може в межах, встановлених законом .
Так, гарантуючи право спадкування, закон не закріплює абсолютної свободи спадкування, вона може бути обмежена законодавцем в тій мірі, в якій це необхідно для захисту основ конституційного ладу, моральності, здоров’я, прав і законних інтересів інших осіб, забезпечення охорони країни і безпеки держави. Тобто такі обмеження допустимі, якщо вони носять обґрунтований і відповідний характер.
Обмеження спадкових прав виникає у певних випадках.
1. Обмеження щодо суб’єктного складу (осіб, на користь яких укладається заповіт)

Ольга РОЗГОН отримати повну версію статті