НОТАРІУС ЯК УЧАСНИК ВІДНОСИН І ГАРАНТ ОХОРОНИ НОТАРІАЛЬНОЇ ТАЄМНИЦІ НА СТАДІЇ ПОРУШЕННЯ КРИМІНАЛЬНОЇ СПРАВИ

ОЛЕГ ПОПОВЧЕНКО,
кандидат юридичних наук, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу
ЮЛІЯ ПОПОВЧЕНКО,
приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу
НОТАРІУС ЯК УЧАСНИК ВІДНОСИН І ГАРАНТ ОХОРОНИ НОТАРІАЛЬНОЇ ТАЄМНИЦІ НА СТАДІЇ ПОРУШЕННЯ КРИМІНАЛЬНОЇ СПРАВИ
Виникнення кримінально-процесуальних відносин пов’язується з виконанням органом досудового розслідування, прокурором або судом обов’язків з прийому інформації про злочин. У зв’язку з необ¬хідністю перевірки цієї інформації зазначені правовідносини розвиваються далі й окрім особи, яка заявила (повідомила) про злочин, з’являються інші учасники першої стадії кримінального процесу, що має назву порушення кримінальної справи (особа, яка дає пояснення; особа, в якої витребуються необхідні документи, тощо).
Кожна кримінальна справа може бути порушена лише за наявності зазначених у ст. 94 Кримінально-процесуального кодексу України (далі — КПК) приводів і підстав (ч. 1 ст. 98 КПК). Встановлення наявності чи відсутності достатніх даних, які вказують на ознаки злочину, є основною метою діяльності на першому етапі кримінального процесу, для досягнення якої кримінально-процесуальний закон передбачає можливість проведення окремих слідчих дій (огляду місця події, накладення арешту на кореспонденцію і зняття інформації з каналів зв’язку); відібрання пояснень від осіб; витребування необхідних документів; вжиття оперативно-розшукових заходів ст. 66, ч. 5 ст. 97, ч. 2 ст. 190, ч. 3 ст. 187 КПК).
Фактично з моменту оформлення приводу до порушення кримінальної справи і до закінчення процесуальної діяльності в цій стадії, яке співпадає з прийняттям постанови про порушення кримінальної справи або про відмову в цьому, учасником відповідних процесуальних відносин може стати нотаріус, оскільки факти проникнення в приміщення державних нотаріальних контор і приватних нотаріусів, викрадення номерних бланків, штампів і печаток нотаріусів, незаконного використання нотаріальних документів не є поодинокими. Він може бути особою, яка повідомила про злочин, особою, від якої відбирається пояснення або у якої витребуються необхідні документи, чи яка бере участь у огляді місця події (статті 95, 96, ч. 4 ст. 97, ч. 2 ст. 190 КПК).
При здійсненні своєї професійної діяльності, нотаріус може й сам виявити сліди вчинення злочину, зазвичай такого, як підробка документів, про що має повідомити компетентні органи. До цього його зобов’язує ст. 51 Закону України «Про нотаріат». Повідомити або заявити про виявлений ним під час виконання своїх професійних обов’язків злочин нотаріус може як письмово, так і усно. У таких випадках він, як правило, за власною ініціативою надає органам досудового розслідування пояснення і представляє їм певні документи (підроблений документ, постанову про призначення ним експертизи та її висновок тощо). Процесуальне оформлення і розгляд заяви (повідомлення) нотаріуса про злочин органом кримінальної юстиції здійснюється на загальних засадах. При цьому участь нотаріуса у процесуальних діях ніяким чином не звільняє його від обов’язку зберігати в таємниці відомості, одержані у зв’язку із вчиненням нотаріальних дій, оскільки за ст. 6 Кодексу професійної етики нотаріусів України розголошення цих відомостей заборонено за будь-яких обставин, окрім випадків, встановлених Законом України «Про нотаріат».
На жаль, вказаний Закон серед цих випадків не передбачає ситуації, коли особа під час звернення до нотаріуса вочевидь вчинила або намагалася вчинити злочини, і це змусило нотаріуса та інших учасників нотаріального процесу діяти в ситуації необхідної оборони або крайньої необхідності, скористатися правом на затримання злочинця й звернутися до правоохоронних органів (статті 36, 38, 39 Кримінального кодексу України (далі — КК). Мабуть, «сукупність відомостей, отриманих під час вчинення нотаріальної дії або звернення до нотаріуса заінтересованої особи, в тому числі про особу, її майно, особисті майнові та немайнові права і обов’язки тощо», у таких випадках не може становити нотаріальної таємниці, оскільки між нотаріусом і цією особою не склалося довірливих відносин, вони були відкрито зруйновані цим псевдоклієнтом і викриття його суспільно небезпечних дій нотаріусом є морально виправданим. Якщо ці дані розглядати як цілковиту нотаріальну таємницю, то для їх повідомлення нотаріусу нібито потрібно буде одержувати згоду цієї особи на їх розголошення. Але це не логічно і принизливо для авторитету нотаріуса. На практиці склалося так, що якщо нотаріус заявляє про вчинення злочину стосовно нього або його майна під час виконання ним своїх професійних обов’язків або за місцем його роботи, то він повідомляє всю необхідну органам досудового розслідування для розкриття такого злочину інформацію як у заяві (повідомлені), так і в поясненнях та довідках. Він як громадянин, що постраждав від вчинення злочину, розраховує на захист його інтересів законом і державою. В обсязі надання інформації органам розслідування він керується особистими інтересами, а також власною професійною правосвідомістю, досвідом і совістю. Це є виправданим, якщо не розкривається зайва конфіденційна інформація, тобто та, що не має значення для встановлення особи злочинця і розкриття злочину. Але законодавцю бажано було б зазначити про таке виключення у ст. 8 Закону України «Про нотаріат», що сприяло б захисту законних інтересів самих нотаріусів.
Через те, що порушення конфіденційності нотаріальної діяльності у правовій державі є неприпустимим, з моменту залучення до кримінально-процесуальних відносин нотаріуса органи дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду повинні враховувати нормативні положення, які визначають обов’язки нота¬ріуса щодо збереження нотаріальної таємниці, її предмет і засоби забезпечення, а також гарантії нотаріальної діяльності. Порушення таких положень може ставити під сумнів допустимість використання отриманої інформації як доказу в процесі кримінально-процесуального доказування, оскільки з огляду на вимоги ч. 3 ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом. Щоб запобігти цьому, потрібно враховувати положення законодавства про нотаріат.
Так, відповідно до ст. 6 Закону України «Про нотаріат» особа, якій надається право займатися нотаріальною діяльністю, присягає виконувати свої обов’язки чесно і сумлінно, за законом і совістю, поважати права і законні інтереси громадян і організацій, зберігати професійну таємницю. Згідно зі статтями 5, 8 цього Закону нотаріус та інші особи, які виконують нотаріальні функції, зобов’язані зберігати в таємниці відомості, одержані ними у зв’язку з вчиненням нотаріальних дій, навіть якщо їх діяльність обмежується наданням правової допомоги чи ознайомленням з документами і нотаріальна дія або дія, яка прирівнюється до нотаріальної, не вчинялась.
Обов’язок дотримання нотаріальної таємниці поширюється також на осіб, яким про вчинені нотаріальні дії стало відомо у зв’язку з виконанням ними службових обов’язків чи іншої роботи, на осіб, залучених для вчинення нотаріальних дій як свідків, та на інших осіб, яким стали відомі відомості, що становлять предмет нотаріальної таємниці (ч. 3 ст. 8 Закону України «Про нотаріат»).
За нормами статей 5, 6, 8, 81 Закону України «Про нотаріат» і правилами професійної етики нотаріус зобов’язаний зберігати нотаріальну таємницю, а також стежити, щоб підлеглий йому персонал не повідомляв стороннім ні¬яких відомостей конфіденційного характеру, що могли стати йому відомими при вчиненні нотаріальних дій. Нотаріус не може розкривати факту звернення до його професійних послуг якоїсь особи, якщо це може завдати їй шкоди. Нотаріус не повинен використовувати відомості конфіденційного характеру на шкоду особі, яка до нього зверталась, або з метою мати прямо чи опосередковано якусь користь для себе чи для сторонньої особи.
Довідки про вчинені нотаріальні дії та

Олег ПОПОВЧЕНКО отримати повну версію статті