Нотаріальний документ зі сша — «кіт у мішку», або чи є чорний кіт у темній кімнаті?

ДАНИЛО КУРДЕЛЬЧУК,
заслужений юрист України, почесний консул Республіки Панама в Україні
Нотаріальний документ зі сша — «кіт у мішку», або чи є чорний кіт у темній кімнаті?
У квітневому номері журналу «Мала енциклопедія нотаріуса» приватний нотаріус Вікторія Голобородько в полемічному стилі заявила, що нотаріальні документи зі США — «кіт у мішку». Визнаючи наявність раціонального зерна в такому твердженні, не можна сприйняти його в цілому як аксіому, оскільки під сумнів ставиться легітимність всієї «нелатинської» системи нотаріату, що апріорі неприйнятно. Істина, мабуть, посередині — при надходженні зарубіжного нотаріального акта чи документа українська сторона, а особливо нотаріус, котрому надається, скажімо, довіреність, посвідчена нотаріусом у штаті Техас, повинен оцінити зміст і форму цієї довіреності відповідно до вимог українського закону. Нотаріус має бути певним, що надана довіреність є належним документом для отримання свідоцтва про право на спадщину або для укладення договору купівлі-продажу чи дарування нерухомості. Нотаріус зобов’язаний перевірити повноваження представника — сторони майбутнього правочину з точки зору українського права, яке регламентує порядок оформлення правочину.
Звичайно, можна говорити про принципові розходження розуміння інституту нотаріату в США, Панамі чи Австралії та в Україні, але якщо наданий нотаріусу документ, а в цьому випадку довіреність — змістовно і за формою відповідає вимогам Закону України, то нотаріус зобов’язаний її прийняти для посвідчення правочину чи вчинення іншої нотаріальної дії. Відмінності системи важливі в теоретико-пізнавальному сенсі, а не в формальній підставності невизнання документів та актів, що продукує інша система нотаріату. Адже рівень підготовки, статус нотаріуса, обсяг його повноважень різняться навіть у країнах, де діє латинський нотаріат. І тут можна знайти відмінності, що свідчать про певні національні особливості. Скажімо, в деяких землях ФРН закон дозволяє поєднувати функцію нотаріуса з адвокатською діяльністю, що принципово звичне явище для поєднання цих двох правничих професій в тих же США та Канаді.
З іншого боку, якщо український нотаріус при вчиненні такої нотаріальної дії, як засвідчення справжності підпису особи на документі, зобов’язаний впевнитись, що документ, на якому засвідчується підпис, не суперечить законові, він не має характеру угоди та не містить у собі відомостей, що порочать честь та гідність людини. Як на мене, то це дивна тріада:
1. Документ не суперечить законові — якому, в чому, як це з’ясовувати? Адже нотаріус має право зазначити — і це вихідний постулат — «факти, зазначені в цьому документі, нотаріусом не перевірялися», що передбачено абз. 3 ст. 78 Закону України «Про нотаріат».
2. Не мають характеру угод практично всі афідевіти, акти показів свідків, декларації про родинні відносини можна віднести до таких документів, що суперечать українському законові, адже у нас єдиним документом на підтвердження народження, шлюбу, смерті є відповідне державне свідоцтво органу РАЦС. Ретейнери, «діди», релізи — теж документи, які, безумовно, мають елементи угод, але вони призначені лише для дії в певній державі .
3. Що ж стосується визначення поняття або кваліфікації відомостей, що порочать честь та гідність людини, то наскільки мені відомо, тільки суд в установленому законом порядку може кваліфікувати ті чи інші відомості як такі, що порочать честь та гідність або ділову репутацію конкретної фізичної або юридичної особи. До речі, в ст. 78 Закону України «Про нотаріат» зазначається лише про відомості, що порочать честь і гідність людини як підставу для відмови у засвідченні справжності підпису на документі, але не згадується про відомості, що порочать ділову репутацію юридичної особи.
Повернімось, однак, до теми наших зауважень: нотаріальні документи зі США, незважаючи на доктринальну і формальну правоту щодо системних розбіжностей формування і функціонування сфери нотаріату в США і в Україні, визнаються і повинні визнаватись в Україні як документи з інших юрисдикцій в кожному конкретному випадку окремо: чи відповідає вимогам оформлення правочинів в Україні довіреність, посвідчена в Панамі чи в Техасі, США? Якщо в довіреності громадянина А. з вини панамського нотаріуса пропущено ім’я та по батькові довірителя, то така довіреність не визнається чинною, так само як і довіреність, посвідчена американським нотаріусом в Техасі, не буде визнана чинною з огляду на відсутність належного скріплення аркуша з апостилем з аркушем власне тексту довіреності. Рівно ж український нотаріус відмовиться визнати довіреність, оформлену в Австрії (латинський нотаріат), в тексті якої стверджується, що вона повинна діяти і у випадку визнання довірителя недієздатним, а також після його смерті, якщо виникли обґрунтовані підозри щодо знаходження довірителя в живих.
Іншими словами повторимо, що можна по-різному оцінювати систему, але не можна ігнорувати її суб’єктність, здатність продукувати легітимні документи. При розгляді конкретного документа нотаріус оцінює його відповідність нормам і вимогам закону щодо змісту й форми. Так само як він оцінює українські документи, лише враховуючи необхідність легалізації/апостилювання іноземних документів.

ДАНИЛО КУРДЕЛЬЧУК отримати повну версію статті