НАУКОВО-ПРАВОВИЙ ВИСНОВОК щодо порядку нотаріального посвідчення заповіту глухонімого заповідача

Згідно зі ст. 1234 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Це положення підлягає застосуванню й щодо тих фізичних осіб, які мають певні фізичні вади, зокрема є глухонімими.
Однак, чинні ЦК України та Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України чітко не регламентують порядок нотаріального посвідчення заповіту, право на який може здійснити фізична особа, яка є глухонімою. Виходячи з цього, є потреба в проведенні відповідного правового аналізу чинного законодавства з метою з’ясування порядку нотаріального посвідчення заповіту, що максимально повно відповідатиме чинному законодавству.
На початку експертного дослідження слід відзначити, що чинний ЦК України встановлює кілька альтернативних порядків (способів) здійснення будь-якою фізичною особою, у тому числі глухонімою, права на заповіт і посвідчення таких заповітів. При цьому така альтернативність пов’язана не лише з особливостями суб’єктного складу цих відносин, а може залежати й від інших обставин, наприклад, виду заповіту чи суб’єкта фіксації тексту заповіту рукописно або з використанням технічних засобів.
Останнє міркування надає можливість виокремити такі альтернативні способи здійснення глухонімою фізичною особою права на заповіт і посвідчення таких заповітів:
– написання заповідачем заповіту власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів (ч. 1 ст. 1248 ЦК України);
– написання заповідачем секретного заповіту (ст. 1249 ЦК України);
– за проханням заповідача – написання тексту заповіту нотаріусом власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів (ч. 2 ст. 1248 ЦК України).
Незважаючи на те що перший і другий із перерахованих варіантів менше застосовуються в нотаріальній практиці, вони насправді є менш проблемними, а як наслідок із цього – більше застосовуються, коли правом на заповіт бажає скористатися глухоніма особа. Така ситуація обумовлена тим, що саме глухонімота фізичної особи, по-перше, є перешкодою у звичному (вербальному) спілкуванні заповідача й нотаріуса, і, по-друге, унеможливлює прочитання заповіту вголос, як цього вимагає ч. 2 ст. 1248 ЦК України.
Тим не менше, з нашого погляду, наявність у заповідача такої фізичної вади, як глухонімота, усе ж обумовлює певні особливості здійснення права на заповіт й у тих випадках, коли останній є секретним чи власноручно написаним заповідачем. Визнання існування таких особливостей обумовлене тим, що виконання нотаріусом покладених на нього обов’язків неможливе шляхом мовчазного спілкування, при якому одна особа – заповідач мовчки передає нотаріусові текст заповіту, а нотаріус, у свою чергу, мовчки, без будь-яких пояснень вчиняє нотаріальну дію щодо його посвідчення.
Відсутність вербального спілкування має бути компенсована в один зі способів:
– письмовим (літеральним) спілкуванням, або
– спілкуванням спеціальною мовою жестів.
При цьому факт письмового спілкування має бути зафіксований у тексті заповіту або складанням додаткових документів, які підлягають збереженню в нотаріуса. Така документальна фіксація необхідна для мінімізації ризиків визнання цього правочину в подальшому недійсним.
Спілкування спеціальною мовою жестів є специфічним знанням, яким нотаріус володіти не зобов’язаний, а тому потенційно можливим варіантом є використання послуг сурдоперекладача. На жаль, останній не згадується як особа, що саме в такому статусі може бути присутня при посвідченні заповіту чи здійсненні посвідчувального напису на конверті із секретним заповітом, а тому видається можливим надання йому статусу свідка з дотриманням вимог частин 3, 4 ст. 1253 ЦК України.
Найбільш проблематичними є випадки, коли право заповідача – глухонімої особи на заповіт за проханням заповідача здійснюється шляхом написання тексту заповіту нотаріусом власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів (ч. 2 ст. 1248 ЦК України). Цілком зрозуміло, що

Олег ПЕРВОМАЙСЬКИЙ отримати повну версію статті