НАУКОВО-ПРАВОВИЙ ВИСНОВОК ЩОДО МОЖЛИВОСТІ ПОСВІДЧЕННЯ ДОВІРЕНОСТІ ВІД ІМЕНІ МАЛОЛІТНЬОЇ ОСОБИ

НАУКОВО-ПРАВОВИЙ ВИСНОВОК
ЩОДО МОЖЛИВОСТІ ПОСВІДЧЕННЯ ДОВІРЕНОСТІ ВІД ІМЕНІ МАЛОЛІТНЬОЇ ОСОБИ
На практиці часто виникає питання, чи можуть батьки, усиновителі або опікуни видавати довіреності від імені малолітніх осіб. Відповіді на нього надаються, як то часто буває, прямо протилежні. Кожна з позицій має свою аргументацію, яку й слід піддати оцінці для опрацювання єдності підходу при розв’язанні цієї проблеми.
Передусім згадаємо про обсяг дієздатності, який надає можливості фізичним особам самостійно, тобто своїми діями, набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати (ст. 30 Цивільного кодексу України) (далі — ЦК України). Існує часткова дієздатність малолітніх осіб (віком до 14 років), неповна дієздатність неповнолітніх осіб (від 14 до 18 років). Повний обсяг дієздатності особи набувають із досягненням ними 18-річного віку або з інших підстав, передбачених статтями 34 та 35 ЦК України. Представники перших двох категорій осіб, так би мовити, «поповнюють» обсяг їхньої дієздатності.
Для того, щоб дізнатися про те, хто є (або може бути) представниками, слід звернутися до Глави 17 ЦК України, в якій визначаються, зокрема, такі види представництва залежно від його підстав:
а) добровільне представництво, яке здійснюється на підставі вільного волевиявлення суб’єкта цивільного права мати іншого суб’єкта цивільного права своїм представником. Здебільшого добровільне представництво ґрунтується на договорі;
б) представництво за законом, яке ґрунтується на факті походження дітей від батьків, на факті усиновлення, на підставі рішення суду, органу опіки та піклування про призначення опікуна тощо;
в) представництво за призначенням ґрунтується на підставі акта органу юридичної особи (наприклад, призначення на посаду, виконання обов’язків за якою передбачає здійснення представницьких функцій від імені юридичної особи).
Різні підстави представництва в конкретному випадку можуть комбінуватися, створюючи єдину підставу представництва як юридичний склад.
Представництво згідно зі ст. 237 ЦК України є правовідношенням, причому так воно визначається незалежно від виду. Відтак, «законне представництво» (або представництво за законом) також є правовідношенням. Відомо, що у всякому правовідношенні є суб’єкти, об’єкти та зміст. У правовідношенні «законного представництва» суб’єктний склад становлять особа з неповним обсягом дієздатності (малолітня, неповнолітня особа) та її представник(и): батьки або усиновителі, а в разі їх відсутності — опікуни для малолітніх та піклувальники для неповнолітніх. Отже, слід дійти висновку, що це правовідношення представництва обумовлене сімейними правовідносинами, тобто відносинами, врегульованими Сімейним кодексом України (далі — СК України).
Проте обумовленість відносин представництва сімейними правовідносинами аж ніяк не свідчить про обмеженість дій представника з посиланням на тісний зв’язок батьків/усиновителів із особою, що не дозволяє перекладати виконання обов’язків на іншу особу (статті 14 та 15 СК України). Свої сімейні обов’язки батьки/усиновителі передавати іншій особі не вправі. Стосовно їхніх обов’язків виступати представниками своїх дітей, то вони регулюються в цивілістичній площині, адже являють собою складову відносин представництва, що належить до сфери регулювання ЦК України, а не СК України.
Отже, дії батьків/усиновителів та опікунів, що є представниками малолітніх осіб, регулюються главами 4, 6, 17 ЦК України.
Звернімося до ч. 3 ст. 67 ЦК України, в якій встановлюється, що

Інна СПАСИБО-ФАТЄЄВА отримати повну версію статті