НАУКОВИЙ ВИСНОВОК щодо можливості сторін договору встановити пеню за порушення негрошового зобов’язання

ОПИСОВА ЧАСТИНА
Для наукового висновку поставлено таке запитання: Чи мають можливість сторони цивільно-правового, в тому числі господарського, договору, на підставі ст. 6 ЦК відступити від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд у контексті допустимості зміни ч. 3 ст. 549 ЦК та встановити пеню за порушення негрошового зобов’язання?
При наданні висновку щодо поставленого запитання можна використати декілька підходів, що засновуються на аналізі норм чинного законодавства, їх системному та доктринальному тлумаченні.
АНАЛІТИЧНА ЧАСТИНА
1. Перший підхід передбачає порівняння положень цивільного та господарського законодавства стовно правового регулювання пені і наявності в господарському законодавстві спеціальних норм, що регламентують застосування пені.
Сучасне правове регулювання неустойки взагалі носить суперечливий характер. Перш за все, це пов’язано з наявністю відповідних положень, присвячених цьому інституту в Цивільному кодексі України (далі — ЦК) та Господарському кодексі України (далі — ГК).
Насамперед варто вказати, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків (ч. 1 ст. 626 ЦК). Відповідно господарським законодавством передбачається, що майново-господарські зобов’язання виникають між суб’єктами господарювання або між суб’єктами господарювання і негосподарюючими суб’єктами — юридичними особами на підставі господарських договорів (ч. 1 ст. 179 ГК).
Враховуючи викладене вище, логічним виглядає твердження, що поняття «господарський договір» вужче, аніж категорія «цивільно-правовий договір». Однак при укладенні господарського договору його сторони повинні також дотримуватися положень ЦК. Такий висновок, зокрема, можливий внаслідок тлумачення частин 4 та 7 ст. 179 ГК.
Згідно з ч. 1 ст. 549 ЦК неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові в разі порушення боржником зобов’язання.
У свою чергу, відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити в разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Василь КРАТ отримати повну версію статті