НАКЛАДАННЯ ЗАБОРОНИ НА ТРАНСПОРТНІ ЗАСОБИ (питання реєстрації накладеної заборони в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна)

Запровадження нових нотаріальних дій завжди повинно супроводжуватись відповідними змінами в законодавчих актах та підзаконних нормативних актах, що видаються на їх виконання. Натомість не завжди буває саме так. Як приклад можна навести вчинення нотаріальної дії з накладення нотаріусами заборони відчуження транспортних засобів. Можливість вчинення нотаріальної дії з накладення заборони відчуження транспортних засобів з’явилась у нотаріусів завдяки змінам до Закону України «Про нотаріат», що були внесені Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про нотаріат» від 01.10.2008 р. № 614-VI. Зокрема, відповідно до внесених змін викладено в новій редакції ст. 34 «Нотаріальні дії, що вчиняють нотаріуси» Закону України «Про нотаріат», яка набула чинності 01.06.2009 р., відповідно до п. 9 якої нотаріуси, починаючи з цієї дати, накладають та знімають заборону щодо відчуження нерухомого майна (майнових прав на нерухоме майно) і транспортних засобів, що підлягають державній реєстрації. Треба зауважити, що нотаріус вправі накласти заборону тільки на транспортні засоби, що підлягають державній реєстрації, а не на будь-яке рухоме майно (це може спасти на думку після прочитання назви відповідного реєстру: «Реєстр для реєстрації заборон відчуження нерухомого та рухомого майна, а також арештів, накладених на таке майно судами, слідчими органами, і реєстрації зняття таких заборон та арештів»).
Поширивши нотаріальну дію з накладення заборони з виключно нерухомого майна на транспортні засоби законодавець, як не дивно, не вніс відповідних змін (щодо накладення заборони на транспортні засоби) до гл. 10 «Накладання заборони відчуження нерухомого майна» Закону України «Про нотаріат», яка, як і раніше, передбачає можливість накладання заборони лише на нерухоме майно.
Таке недоопрацювання Закону України «Про нотаріат» непоодиноке. Можна згадати ще про одну прогалину, яку допустив законодавець. Це свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя. Відповідний пункт ст. 34 наразі передбачає можливість видачі нотаріусами свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя лише в разі смерті одного з подружжя, а ст. 70 Закону й надалі передбачено видачу нотаріусами свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя на підставі спільної заяви подружжя. Але це вже інше питання, яке в цьому матеріалі не розглядається.
Наказом Міністерства юстиції України від 15.06.2009 р. № 1062/5, на виконання зазначених вище змін до Закону, було внесено зміни до Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України (далі — Інструкція), затвердженої Наказом Мін’юсту від 03.03.2004 р. № 0/5. Зокрема, було викладено в новій редакції п. 2 Інструкції, відповідно до якого пункт щодо нотаріальної дії з накладення заборони приведено у відповідність до Закону України «Про нотаріат» (Інструкція в цьому питанні повністю дублює закон).
Цим же наказом було викладено в новій редакції розділ 26 Інструкції, який тепер називається «Накладання та зняття заборони щодо відчуження нерухомого майна (майнових прав на нерухоме майно) і транспортних засобів, що підлягають державній реєстрації». Чинною редакцією розділу 26 Інструкції наразі передбачено:
– заборона щодо відчуження транспортних засобів (п. 250) накладається нотаріусом за місцем державної реєстрації транспортного засобу або за місцезнаходженням однієї із сторін правочину (хоча законодавчо місце накладення заборони на транспортні засоби, як було зазначено вище, не визначене — законодавець не вніс зміни до ст. 73 Закону);
– накладання заборони щодо відчуження транспортного засобу, що підлягає державній реєстрації (п. 251), провадиться шляхом відповідного напису про це на всіх примірниках договору або свідоцтва про право на спадщину;
– накладання заборони щодо відчуження реєструється нотаріусами в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій та реєстрі (книзі) для реєстрації заборон відчуження нерухомого та рухомого майна, а також арештів, накладених на таке майно судами, слідчими органами, і реєстрації зняття таких заборон та арештів, а також проводиться відповідний запис до Алфавітної книги обліку реєстрації заборон відчуження нерухомого та рухомого майна, а також арештів, накладених на таке майно судами, слідчими органами, і реєстрації зняття таких заборон та арештів;
– згідно з п. 252 Інструкції накладені заборони щодо відчуження (транспортних засобів) підлягають обов’язковій реєстрації в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відповідно до Порядку ведення Державного реєстру обтяжень рухомого майна, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 05.07.2004 р. № 830 (далі — Постанова № 830).
Згідно з п. 253 Інструкції аналогічно проводиться й зняття заборони відчуження транспортних засобів.
Якщо з процедурою накладання заборони відчуження на транспортні засоби все більш-менш зрозуміло, то щодо процедури реєстрації накладеної заборони на транспортні засоби в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна постає багато питань.
Провівши аналіз нормативних документів, якими передбачено ведення Державного реєстру обтяжень рухомого майна, зокрема Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» та вказаної вище Постанови № 830, можна поставити під сумнів питання можливості проведення реєстрації заборони на транспортні засоби в цьому реєстрі.
Так, Постанову № 830 прийнято відповідно до Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» від 18.11.2003 р. № 1255-IV (далі — Закон № 1255). Законом № 1255 передбачено не реєстрацію накладеної заборони на рухоме майно, яка виникає на підставі вчинення нотаріусом нотаріальної дії з накладення заборони на транспортний засіб, а відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 21 у випадку застави рухомого майна передбачено реєстрацію, як забезпечувального обтяження, застави рухомого майна згідно з параграфом 6 глави 49 Цивільного кодексу України (ч. 3 ст. 577 ЦК), яка виникає на підставі договору.
Виникнення обтяження внаслідок застави майна власника та накладання заборони на його відчуження, як відомо, є різними юридичними фактами. Перше (обтяження внаслідок застави майна) відбувається в межах цивільно-правових відносин, друге (заборона, а також арешт) — є публічною правовою категорією.
Постає питання: до якого виду обтяжень згідно із Законом № 1255 можна віднести накладену нотаріусом заборону на транспортний засіб? І чи можна віднести взагалі? Спробуємо проаналізувати.
Загальні вимоги для обтяження визначено в ст. 3 Закону № 1255, згідно з якою обтяженням є право обтяжувача на рухоме майно боржника або обмеження права боржника чи обтяжувача на рухоме майно, що виникає на підставі закону, договору, рішення суду або з інших дій фізичних і юридичних осіб, з якими закон пов’язує виникнення прав і обов’язків щодо рухомого майна. Тобто в правовідносинах згідно з цим Законом повинно існувати принаймні дві сторони: обтяжувач та боржник, причому:
– або обтяжувач має право на рухоме майно боржника;
– або повинно існувати обмеження права боржника чи обтяжувача на рухоме майно, що виникає на підставі закону, договору, рішення суду або з інших дій фізичних і юридичних осіб, з якими закон пов’язує виникнення прав і обов’язків щодо рухомого майна.
Проаналізувавши визначення поняття обтяження (згідно із Законом № 1255), можна дійти висновку, що про накладену нотаріусом заборону тут не згадується, оскільки, по-перше, нотаріус не є обтяжувачем та, по-друге, заборона не виникає на підставі закону, договору, рішення суду або з інших дій фізичних і юридичних осіб, а є юридичним фактом, що виникає на підставі вчинення нотаріальної дії з накладення заборони. Тобто заборона відчуження є самостійним обмежуючим правовим механізмом впливу на обсяг правомочностей власника.
Згідно зі ст. 2 Закону № 1255 встановлено, що обтяжувач — це уповноважений орган при публічному обтяженні; кредитор за забезпеченим рухомим майном зобов’язанням; власник рухомого майна, що знаходиться у володінні боржника; будь-яка інша особа, на користь якої встановлюється договірне обтяження; особа, яка здійснює управління рухомим майном в інтересах кредитора.
Статтею 4 Закону № 1255 передбачено, що обтяження поділяються на приватні та публічні.
Приватні обтяження можуть бути забезпечувальними та іншими договірними.
Забезпечувальним є обтяження, яке встановлюється для забезпечення виконання зобов’язання боржника або третьої особи перед обтяжувачем. Згідно зі ст. 21 Закону № 1255 до таких відносяться:
застава рухомого майна згідно з параграфом 6 глави 49 ЦК України, що виникає на підставі договору;
право застави рухомого майна згідно зі ст. 694 ЦК України;
право притримання рухомого майна згідно з параграфом 7 глави 49 ЦК України;
інші обтяження рухомого майна, які кваліфікуються як забезпечувальні.
Отже, для забезпечувального обтяження характерним є те, що воно встановлюється для забезпечення виконання зобов’язання боржника або третьої особи перед обтяжувачем. Причому виникає забезпечувальне обтяження з дій учасників цивільних відносин (внаслідок укладення відповідних правочинів чи за підстав, встановлених законом), а не з дій третьої особи, якою є нотаріус, та який, як згадувалось вище, не є обтяжувачем.
Іншими договірними є приватні обтяження, які не віднесені до забезпечувальних і виникають унаслідок передачі рухомого майна, право власності на яке належить обтяжувачу, у володіння боржнику, або з інших підстав, що обмежують право обтяжувача чи боржника розпоряджатися рухомим майном. Стаття 34 Закону № 1255 до таких відносить передачу рухомого майна повіреному або комісіонеру згідно з договором доручення або з договором комісії, передачу рухомого майна власником у строкове володіння та користування іншій особі, в тому числі згідно з договором найму, передачу рухомого майна в управління та деякі інші.
Як бачимо, для виникнення інших договірних обтяжень також не передбачено участь третьої особи (нотаріуса).
Виходячи з проаналізованого, накладену нотаріусом заборону на транспортний засіб не можна віднести ні до «іншого договірного обтяження», ні до «іншого обтяження рухомого майна, яке кваліфікується як забезпечувальне». Тобто заборона на транспортний засіб, накладена нотаріусом, не є приватним обтяженням.
Публічним є обтяження рухомого майна, яке виникає відповідно до закону або рішення суду.
Згідно зі ст. 37 Закону № 1255 до публічних обтяжень належать:
податкова застава;
накладення арешту на рухоме майно на підставі рішення суду для забезпечення цивільного позову або при порушенні провадження у справі про банкрутство громадянина-підприємця;
звернення стягнення на рухоме майно відповідно до рішення суду, винесеного за позовом, який стосується виконання незабезпечених зобов’язань боржника;
застава рухомого майна згідно із статтею 154-1 Кримінально-процесуального кодексу України;
накладення арешту на рухоме майно на підставі рішень уповноважених органів у випадках, встановлених законом;
інші обтяження рухомого майна, які кваліфікуються публічними.
Як бачимо, в переліку публічних обтяжень також відсутня згадка про заборону на транспортні засоби, що накладає нотаріус.
Обтяжувачем при публічному обтяженні, як уже зазначалось вище, є уповноважений орган (ст. 2 та ст. 38 Закону № 1255). Якщо припустити, що нотаріус є обтяжувачем, то обтяження (накладена нотаріусом заборона) повинно встановлюватись на користь нотаріуса. Але це є абсурдним.
Можна припустити інше. Наприклад, обтяжувачем (при накладенні заборони) виступає заставодержатель за відповідним договором застави, який поряд із заявою про реєстрацію застави рухомого майна подає нотаріусу другу заяву на реєстрацію заборони на транспортний засіб (як це передбачено п. 6 Постанови № 830). Але це суперечитиме Закону № 1255, оскільки, по-перше, цим Законом не передбачено «обтяжувача» у випадку накладення та реєстрації заборони на транспортні засоби, та, по-друге, нотаріус зобов’язаний здійснити реєстрацію заборони на транспортний засіб внаслідок вчинення нотаріальної дії з її накладення, а не внаслідок волі заставодержателя, який подає чи не подає відповідну заяву. Сам собі нотаріус не буде подавати заяву про реєстрацію накладеної ним, оскільки це також виглядає абсурдним. А без такої заяви зареєструвати заборону в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна неможливо. Виходить замкнене коло.
Отже, на мою думку, проведення реєстраціії накладеної нотаріусом заборони на транспортний засіб у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна, який створено на виконання Закону № 1255, не вбачається можливим. Хоча, як відомо, розробники Державного реєстру обтяжень рухомого майна передбачили реєстрацію в цьому реєстрі накладеної нотаріусом заборони на транспортні засоби. Але це вже питання до розробників, а також до Міністерства юстиції, яке відповідно до Постанови № 830 є держателем цього реєстру.
Складно здогадатись, для чого було запроваджено нотаріальну дію з накладання заборони на транспортні засоби, оскільки в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна передбачено можливість реєстрації застави рухомого майна згідно з параграфом 6 глави 49 Цивільного кодексу України, що виникає на підставі договору. Накладання заборони на транспортні засоби фактично дублює цю реєстрацію, та, як зазначалось вище, виконати процедуру реєстрації накладеної заборони на транспортні засоби в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна з дотриманням норм чинного законодавства неможливо, оскільки законодавством така процедура не передбачена. А без такої реєстрації втрачається сенс у самій нотаріальній дії.
Крім цього, слід не забувати про 5-річний термін дії реєстрації всіх обтяжень у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна. Законом № 1255 передбачено, що обтяжувач має право до закінчення цього 5-річного терміну подати заяву реєстратору про продовження терміну дії обтяження, але не більш як на 5 років. Постає питання: хто подасть реєстратору таку заяву про продовження терміну дії накладеної нотаріусом заборони на транспортний засіб ще на 5 років (якщо договір застави діятиме далі), якщо реєстратором є сам нотаріус? Наразі відповіді на питання немає. Інакше матиме місце ситуація, коли запис про заборону в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна може бути не чинний (після спливу 5-річного терміну), а заборона на транспортний засіб залишатиметься накладеною.
Тому, з метою належного виконання нотаріусами положень Закону України «Про нотаріат» щодо накладення заборони на транспортні засоби та її реєстрації у відповідному реєстрі, є потреба в нормативному врегулюванні цього питання шляхом:
– або внесення змін до Закону № 1255 через додання окремого виду (на мою думку, публічного) обтяження — накладеної (нотаріусом) заборони на транспортні засоби (не на все рухоме майно). Але в такому разі вона буде обмежена 5-річним строком зберігання, як усі інші обтяження за цим Законом. Не слід забути також про заяву, яка подається нотаріусу для реєстрації такого обтяження, як заборона на транспортний засіб. Іншими словами, внести зміни до Постанови № 830, згідно з якими передбачити можливість не подавати нотаріусу самому собі таку заяву для реєстрації накладеної заборони на транспортний засіб;
– або внесення змін до Єдиного реєстру заборон відчуження нерухомого майна щодо перейменування цього реєстру на Єдиний реєстр заборон відчуження нерухомого та рухомого майна, та відповідно додання можливостей реєстрації заборон рухомого майна (чи виключно транспортних засобів), які не будуть обмежені 5-річним строком зберігання.
У такому разі у сторін договору застави буде можливість як зареєструвати обтяження
рухомого майна (заставу транспортного засобу) в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна (строком до 5 років) з метою встановлення пріоритету обтяжувача на предмет забезпечувального обтяження та отримання інших можливостей, які надаються Законом № 1255, так і накласти й зареєструвати заборону на транспортні засоби або в цьому ж реєстрі (також строком до 5 років), або в Єдиному реєстрі заборон відчуження нерухомого та рухомого майна (без обмеження 5-річним строком, за аналогією до нерухомого майна).

Андрій АСАУЛЮК отримати повну версію статті