НАБУТТЯ ПРАВА ВЛАСНОСТІ НА ТВАРИН

ОЛЬГА ВЕРЕЙЦІ,
кандидат юридичних наук, доцент, професор кафедри цивільно-правових дисциплін навчально-наукового інституту права та психології Національної академії внутрішніх справ
НАБУТТЯ ПРАВА ВЛАСНОСТІ НА ТВАРИН
Думаю, більшість власників тварин погодяться зі мною в тому, що найчастіше перша зустріч майбутнього господаря та домашнього улюбленця здається розфарбованою рожевим кольором і залишає безліч непередаваних позитивних емоцій. Як пише американська письменниця та шанувальниця тварин Пем Браун: «Одного чудового дня… Так відбувається зустріч людини та цуценяти. Маса маленьких цуценят, які копошаться, повискують, перекидаються, — а осторонь стоїть один, як ранкова зірка. Це цуценя — ваше» .
Але з юридичної точки зору питання набуття права власності на тварин навряд чи можна вважати настільки ж ідеалістичним. На жаль, сьогодні у нашій країні немає ані законодавства, яке б повною мірою захищало права тварин при набутті права власності на них окремими особами, ані належного рівня відповідальності населення. В комплексі ці дві передумови призводять до прикрих наслідків, коли десятки тисяч домашніх тварин опиняються на вулиці, де вони безконтрольно розмножуються, викликаючи хвилі незадоволення з боку населення і спалахи відчаю у волонтерів-зоозахисників, які докладають масу зусиль для встановлення контролю над цією ситуацією, а хижі тварини опиняються в умовах, далеких від їх потреб, коли новоявлені власники не мають жодної уяви про те, як утримувати нового улюбленця.
Аналіз положень Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року (далі — ЦК) дозволяє говорити про такі основні способи набуття права власності на тварину: привласнення загальнодоступних дарів природи (ст. 333 ЦК), набуття права власності на безхазяйну річ (ст. 335 ЦК), набуття права власності на бездоглядну домашню тварину (ст. 341 ЦК), набуття права власності на тварину на підставі цивільно-правового договору та набуття права власності на тварину у порядку спадкування. Розглядаючи наведені твердження як можливі способи набуття права власності на тварину, автор виходить з положення ст. 180 ЦК, яка встановлює, що тварини є особливим об’єктом цивільних прав, на них поширюється правовий режим речі, крім випадків, встановлених законом.
Перші три способи (привласнення загальнодоступних дарів природи, набуття права власності на безхазяйну річ та набуття права власності на бездоглядну домашню тварину) мають бути віднесені до так званих первинних способів набуття права власності. Причому у перших двох випадках тварина ніколи не мала господаря, а отже, право власності на неї виникає вперше, а в останньому йдеться про виникнення права власності незалежно від волі попереднього власника.
Так, ст. 333 ЦК встановлює, що особа, яка зібрала ягоди, лікарські рослини, зловила рибу або здобула іншу річ у лісі, водоймі тощо, є їхнім власником, якщо вона діяла відповідно до закону, місцевого звичаю або загального дозволу власника відповідної земельної ділянки. У цьому випадку, на думку автора, йдеться про набуття права власності на диких тварин, тобто тварин, природним середовищем існування яких є дика природа, у тому числі тих, які перебувають у неволі чи напіввільних умовах.
Стаття 335, регулюючи питання набуття права власності на безхазяйну річ, встановлює, що безхазяйною є річ, яка не має власника або власник якої невідомий. У такому випадку, вочевидь, йдеться про домашніх тварин, що з’являються в результаті безконтрольного розмноження.
Слід також зауважити, що фактично ЦК не встановлює особливого порядку набуття права власності на тварин, крім випадків виникнення права власності на бездоглядну домашню тварину.
Цивільний кодекс встановлює окремі правила щодо набуття права власності на бездоглядну домашню тварину. На думку автора, такий спосіб відрізняється від попереднього тим, що має застосовуватися у випадках, коли тварина мала власника, але втратила його за певних обставин. Водночас необхідно визнати, що на практиці таке розмежування можливе лише за умови неухильного дотримання всіма власниками вимоги стосовно чипування тварини або у разі наявності у тварини клейма, за яким можна визначити її походження. У сучасній ситуації практично безконтрольного набуття права власності на тварин про таке розмежування підстав набуття права власності можна казати лише теоретично.
Особа, яка затримала бездоглядну домашню тварину, зобов’язана негайно повідомити про це власника і повернути її. Якщо власник бездоглядної домашньої тварини або місце його перебування невідомі, особа, яка затримала тварину, зобов’язана протягом трьох днів заявити про це міліції або органові місцевого самоврядування, який вживає заходів щодо розшуку власника. Недотримання цих вимог законодавства виключає можливість набуття права власності на затриману бездоглядну домашню тварину.
Особа, яка затримала бездоглядну домашню тварину, може на час розшуку власника залишити її у себе на утриманні та в користуванні або передати іншій особі, якщо ця особа може забезпечити утримання та догляд за твариною з додержанням ветеринарних правил, або передати її міліції чи органові місцевого самоврядування.
Законодавець певною мірою обмежує відповідальність особи, яка затримала бездоглядну домашню тварину, за загибель тварини. Так, відповідальність за загибель або пошкодження тварини наступає у межах вартості тварини і лише у разі умислу або грубої необережності цієї особи.
Законодавство встановлює порядок набуття права власності на бездоглядних домашніх тварин особою, у якої вони були на утриманні та в користуванні. Для набуття права власності цією особою необхідна сукупність таких умов:
власника тварини не виявлено або він не заявив про своє право на тварину;
сплив з моменту заявлення про затримання бездоглядної домашньої тварини встановленого строку: шести місяців — щодо бездоглядної робочої або великої рогатої худоби, двох місяців — щодо інших домашніх тварин.
В разі відмови особи, у якої бездоглядна домашня тварина була на утриманні та в користуванні, від набуття права власності на неї, ця тварина переходить у власність територіальної громади, на території якої її було виявлено.
Якщо власник бездоглядної домашньої тварини з’явився та вимагає повернення йому тварини, особа, яка затримала тварину, та особа, якій тварина була передана на утримання та в користування, мають право на відшкодування витрат, пов’язаних з утриманням тварини, з вирахуванням вигод, здобутих від користування нею.
Особа, яка затримала бездоглядну домашню тварину, має право на винагороду в розмірі до двадцяти відсотків вартості тварини.
Дуже часто власники обіцяють винагороду за знайдення їхніх зниклих тварин. У цьому випадку при визначенні розміру та умов отримання винагороди слід користуватися положеннями глави 78 ЦК України «Публічна обіцянка винагороди».

ОЛЬГА ВЕРЕЙЦІ отримати повну версію статті