МОЖЛИВІСТЬ ВЧИНЕННЯ ПРАВОЧИНІВ БЕЗ «ПЕРЕРЕЄСТРАЦІЇ» ПРАВ ВЛАСНОСТІ, ЩО ВИНИКЛИ ДО 16.03.2010 РОКУ. ТОЧКА ЗОРУ

ОЛЕКСАНДР ВАРЛАМОВ,
приватний нотаріус Калинівського міського нотаріального округу Вінницької області
МОЖЛИВІСТЬ ВЧИНЕННЯ ПРАВОЧИНІВ БЕЗ «ПЕРЕРЕЄСТРАЦІЇ» ПРАВ ВЛАСНОСТІ, ЩО ВИНИКЛИ ДО 16.03.2010 РОКУ. ТОЧКА ЗОРУ
Уже більше ніж півроку нотаріуси України виконують функції спеціальних суб’єктів державної реєстрації прав на нерухоме майно.
Під час виконання зазначених функцій вони керуються положеннями Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у редакції Закону від 11.02.2010 № 1878-VІ, який набув чинності 16.03.2010 (далі — Закон), а також великою кількістю підзаконних нормативних актів. За досить короткий період дії в часі до вказаного Закону та підзаконних актів неодноразово вносились зміни та доповнення, що свідчить про значний розрив між їх теоретичними положеннями та практикою застосування в реальному житті.
У цій публікації йтиметься про застосування положень ч. 6 ст. 3 Закону та їх співвідношення з іншими нормами цього ж Закону.
Для початку необхідно звернутись до змін, яких зазнала ця норма, щоб зрозуміти, який зміст було закладено в неї законодавцем. Отже, в редакції Закону від 11.02.2010 ця норма була викладена таким чином: «Будь-які правочини щодо нерухомого майна (відчуження, управління, іпотека тощо) укладаються, якщо право власності на таке майно зареєстровано згідно з вимогами цього Закону».
Після того Законом від 04.07.2012 № 5037-VІ ця норма викладається в іншій редакції, а саме: «Будь-які правочини щодо нерухомого майна (відчуження, управління, іпотека тощо) вчиняються, якщо право власності чи інше речове право на таке майно зареєстровано згідно з вимогами цього Закону, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті».
Додаючи всього одну фразу, законодавець кардинально змінює принцип реєстрації в разі вчинення правочину щодо нерухомого майна, оскільки закріплює в нормі ч. 6 ст. 3 Закону виняток з правила про обов’язковість «перереєстрації» в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі — ДРРП) щодо тих прав, які виникли до набрання Законом чинності і були або зареєстровані відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або взагалі не були зареєстровані, якщо діюче на момент їх виникнення законодавство не передбачало їх обов’язкової реєстрації.
Фактично це означає таке: якщо право власності особи виникло до набрання Законом чинності (тобто до 16.03.2010) та було зареєстровано відповідно до законодавства, що діяло на момент виникнення цього права, то нотаріус має право посвідчувати правочин щодо відчуження нерухомого майна і без «перереєстрації» за відчужувачем права власності на таке майно в ДРРП. При цьому право власності реєструється одразу ж за набувачем такого майна. Те саме стосується і випадків, коли право власності відчужувача не було взагалі зареєстровано, бо законодавство, яке діяло на момент його виникнення, не передбачало такої реєстрації.

ОЛЕКСАНДР ВАРЛАМОВ отримати повну версію статті