Методичні рекомендації стосовно посвідчення правочинів, предметом яких є майно, що належить подружжю на праві спільної сумісної власності, у випадку оформлення правовстановлювального документу на того з подружжя, що є живим

Відповідно до вимог ст. 355 Цивільного кодексу України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).
Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.
При спільній частковій власності кожен співвласник із самого початку має чітко визначену частку в праві власності – так звану ідеальну частку (наприклад, 1/2 чи 5/9), а тому має право на володіння, користування та розпорядження цією часткою.
Право спільної сумісної власності не поділено на частки, тому всі співвласники мають однакове, рівне право володіти, користуватися та розпоряджатися певним майном. Такі самі рівні можливості щодо здійснення права спільної власності мають чоловік і дружина.
Частина 3 ст. 368 Цивільного кодексу України визначає, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Аналогічні положення містить ст. 60 Сімейного кодексу України, згідно з якою майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині й чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один із них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Відповідно до вимог ст. 68 Сімейного кодексу України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об’єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою.
Якщо майно придбано подружжям за час шлюбу, то реєстрація прав на таке майно (квартира, житловий будинок, автотранспортні засоби тощо) лише на ім’я одного з подружжя не спростовує презумпції належності його до спільної сумісної власності подружжя. Тобто якщо в відповідному документі власником чи набувачем указано одного із подружжя, це не свідчить про те, що він є одноособовим власником такого майна.
Як зазначалося вище, розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Унаслідок розірвання шлюбу співвласники перестають бути подружжям, однак правовий режим їхнього майна, набутого за час шлюбу, залишається попереднім – спільною сумісною власністю; але вже колишнього подружжя. Колишнє подружжя може бути співвласником такого майна протягом невизначеного строку, аж до моменту поділу майна, його знищення.
Стаття 1226 Цивільного кодексу України визначає, що у випадку смерті учасника права спільної сумісної власності його частка спадкується на загальних підставах і може переходити до спадкоємців як за законом, та і за заповітом.
Пунктами 224, 241 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України при цьому передбачено, що нотаріус може видати свідоцтво про право на спадщину за законом чи за заповітом після смерті одного з учасників спільної сумісної власності лише після виділення (визначення) частки померлого у спільному майні.
Якщо в спільному майні подружжя правовстановлювальний документ на таке майно оформлений на того з подружжя, що є живим,

Методично-консультативна рада нотаріату при Головному управлінні юстиції в Дніпропетровській області отримати повну версію статті