ЗЕМЕЛЬНІ ПИТАННЯ. БУТИ ЧИ НЕ БУТИ?

ОЛЬГА ПАНКЕЄВА,
приватний нотаріус Калинівського районного нотаріального округу Вінницької області
ЗЕМЕЛЬНІ ПИТАННЯ. БУТИ ЧИ НЕ БУТИ?
Ось і минули перші важкі місяці роботи нотаріальної спільноти. Насамперед хочеться подякувати всім «піонерам державної реєстрації», які на початку 2013 року прискіпливо вивчали нормативні акти, пов’язані з державною реєстрацією прав, намагалися зрозуміти правильний порядок дій нотаріуса, і в результаті плідної праці розробили алгоритми, які зараз з успіхом нотаріуси України застосовувують на практиці.
І якщо на сьогодні посвідчення звичайного договору відчуження чи видача свідоцтва про право на спадщину на квартиру або житловий будинок майже не викликає жодних питань (крім технічних), є налагоджена практика, то оформлення такого об’єкта, як земельна ділянка, все ще до кінця не зрозуміле, і єдиної практики оформлення та реєстрації немає.
Наче все просто, такий самий об’єкт, але і в нотаріальному процесі, і при реєстрації права власності на земельну ділянку є запитання без відповідей.
Хотілося б висловити і свою думку з приводу деяких питань.
При вчиненні нотаріальних дій так і не зрозумілою до кінця є ситуація, чи залишати в справах нотаріуса Державний акт на право власності на земельну ділянку, оскільки постанова КМУ від 06.05.2009 № 439, яка затверджувала порядок здійснення відмітки на Державному акті, з 01.01.2013 вже не актуальна, адже п. 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо документів, що посвідчують право на земельну ділянку, а також порядку поділу та об’єднання земельних ділянок» передбачено, що «…до створення єдиної системи органів реєстрації прав на нерухоме майно та їх обмежень відмітку про відчуження земельної ділянки на державному акті на право власності на землю (земельну ділянку), що відчужується, здійснює нотаріус та орган, який здійснює державну реєстрацію земельних ділянок». Орган, який здійснює державну реєстрацію земельних ділянок, жодних відміток на сьогодні не проставляє і виконує звичайну роботу — реєструє земельні ділянки, проте аж ніяк не право власності на них. Це тепер прерогатива Державної реєстраційної служби і нотаріуса. І якщо раніше право власності або право користування земельною ділянкою виникало з моменту державної реєстрації земельної ділянки, то зараз відбулося розмежування моменту державної реєстрації земельної ділянки та державної реєстрації права власності на земельну ділянку. Тож проставляння такої відмітки де факто втратило свій сенс. Але не зовсім де юре.
Чи все-таки державний акт має бути, як перед­бачено ч. 3 ст. 132 Земельного кодексу України, додатком до угоди, за якою здійснюється відчуження земельної ділянки приватної власності? Та і Порядок вчинення нотаріальних дій залишився у тій самій редакції: «На оригіналі державного акта нотаріусом проставляється відповідна відмітка про перехід права власності на земельну ділянку до набувача чи спадкоємця».
На мою особисту думку, в зв’язку з останніми змінами у законодавстві державні акти як такі вже втратили свою актуальність. Якщо просто поміркувати на прикладі свідоцтв про право власності на земельну ділянку (які, до речі, не містять плану земельної ділянки, на відміну від державних актів, а лише містять відомості про об’єкт та власника), чи було б логічним проставляти на свідоцтві відмітку про перехід права власності і додавати його додатком до угоди чи свідоцтва? Авжеж ні. Нотаріальний документ на сьогодні вже містить всі необхідні відомості про земельну ділянку, а витяг з Державного реєстру речових прав — відомості про право власності. Решту інформації про земельну ділянку ми можемо отримати ще й з Державного земельного кадастру.
Тож більш логічним висновком таки є залишення актів у справах нотаріуса. Але це суб’єктивний висновок, який не є керівництвом до дії. Що ж робити до того часу, коли будуть приведені у відповідність нормативно-правові акти? Читати, аналізувати та вирішувати Вам.
Ще хотілося б зупинитися на цікавій вкладці Державного реєстру речових прав на нерухоме майно — ДЗК.

ОЛЬГА ПАНКЕЄВА отримати повну версію статті