ЗАСТАВА МАЙБУТНЬОГО ВРОЖАЮ

Закон України «Про заставу» від 2 жовтня 1992 року № 2654-XII;
Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року № 435-IV (надалі за текстом – ЦК України);
Земельний кодекс України від 25 жовтня 2001 року № 2768-ІІІ (надалі за текстом – ЗК України);
Закон України «Про нотаріат» від 2 вересня 1993 року № 3425-XII;
Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджена наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 року, № 20/5;
Закон України «Про державну підтримку сільського господарства України» від 24 червня 2004 року № 1877-IV;
Закон України «Про сертифіковані товарні склади та прості і подвійні складські свідоцтва» від 23 грудня 2004 року № 2286-IV;
Закон України «Про зерно та ринок зерна в Україні» від 4 липня 2002 року № 37-IV;
Закон України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» від 18 листопада 2003 року № 1255-IV;
Постанова Кабінету Міністрів України (надалі за текстом – КМУ) від 18 лютого 2004 року № 184, зі змінами, «Про затвердження порядку використання коштів, передбачених у Держаному бюджеті України на 2006 рік на здійснення фінансової підтримки підприємств агропромислового комплексу через механізм здешевлення коротко-і довгострокових кредитів»;
Постанова КМУ від 10 червня 2006 року № 817 «Про затвердження переліку об’єктів державного цінового регулювання на 2006/07 маркетинговий рік»;
Наказ Мінагрополітики України від 13 травня 2005 року № 201 «Про затвердження Типових умов господарських договорів між цукровими заводами, бурякосіючими господарствами та іншими суб’єктами бурякоцукрового комплексу незалежно від форми власності щодо вирощування та закупівлі цукрових буряків для виробництва цукру квоти «А»»;
Закон України «Про державне регулювання виробництва і реалізації цукру» від 17 червня 1999 року № 758-XIV, у редакції від 15 квітня 2004 року.
Загальні вимоги
При укладанні та посвідченні договору застави майбутнього врожаю:
1. Нотаріус установлює сторони та осіб, які звернулися за вчиненням нотаріальної дії.
2. Нотаріус витребовує відомості і документи, необхідні для вчинення нотаріальної дії.
3. Нотаріус ознайомлюється та аналізує документи, які підтверджують право на передачу в заставу майна, яке стане власністю заставодавця після укладення договору застави (майбутній урожай), якщо це передбачено договором.
4. Нотаріус ознайомлюється з текстом та умовами кредитного договору.
5. Нотаріус перевіряє наявність приватних або публічних обтяжень щодо майна, переданого в заставу, та Заставодавця.
6. Нотаріус виготовляє проект договору застави майбутнього врожаю.
7. Виготовлений проект узгоджується сторонами договору.
8. Договір підписується сторонами та скріплюється печатками юридичних осіб.
9. Нотаріус посвідчує договір.
10. Після посвідчення договору нотаріус реєструє нотаріальну дію в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій.
11. На підставі заяви про реєстрацію обтяження рухомого майна нотаріус вносить відповідний запис до Державного реєстру обтяжень рухомого майна.
Договір застави майбутнього врожаю має свою специфіку. Відмінність цього договору від інших договорів застави майна полягає у своєрідності предмета застави. Для того щоб зрозуміти і усвідомити дану тему, необхідно ознайомитися з вищевказаними законами та нормативними документами.
Застава – це спосіб забезпечення зобов’язань (ст. 1 Закону України «Про заставу»).
Заставою може бути забезпечена будь-яка дійсна або майбутня вимога. Така вимога може випливати з договору позики, кредиту тощо. Застава має похідний характер від забезпеченого нею зобов’язання (ст. 3 Закону України «Про заставу»). Відносини застави, які не передбачені Законом України «Про заставу», регулюються іншими актами законодавства України.
Для вивчення питання практики посвідчення договорів застави майбутнього врожаю необхідно насамперед усвідомити, що ця, на перший погляд проста, тема поєднує в собі важливі аспекти як в теорії, так і на практиці застосування.
Наразі важко визначитися, до якого виду застав належить застава майбутнього врожаю.
При розгляді застави майнових прав відповідно до ст. 49 Закону України «Про заставу», застава майбутнього врожаю не може трактуватися як застава майнових прав, оскільки зі змісту вказаної статті випливає, що майнове право – це право вимоги заставодавця до третіх осіб за зобов’язаннями, відповідно до яких він є кредитором.
Якщо розглядати заставу майбутнього врожаю як заставу товарів в обігу або в переробці, то відповідно до ст. 41 Закону України «Про заставу» договір застави товарів в обігу або в переробці повинен індивіалізувати предмет застави шляхом зазначення знаходження товарів у володінні заставодавця чи їх розташування в певному цеху, складі, іншому приміщенні або в інший спосіб, достатнім для ідентифікації сукупності рухомих речей як предмета застави. Зі змісту зрозуміло, що предмет застави характеризується родовими ознаками. У разі застави майбутнього врожаю предмет застави характеризується кількістю, класом, сортом, категорією, квотою. Тому ототожнювати договір застави майбутнього врожаю із заставою товарів в обігу чи переробці буде помилковим.
Договір застави майбутнього врожаю передбачений Законом України «Про заставу», але зазначений Закон не визначає правила його застосування. Безсумнівно, загальні вимоги щодо посвідчення договорів застави Закон передбачає, а тому він є основним.
За змістом ст. 509 ЦК України зобов’язання виникають з підстав, передбачених ст. 11 ЦК України: на підставі договорів та інших правочинів. Саме це дає можливість дійти висновку, що законність договору застави майбутнього врожаю не викликає сумніву.
Із самої назви – «Застава майбутнього врожаю» – зрозуміло, що йдеться про процеси, що

Надія Спірідович отримати повну версію статті