ЗАКОН УКРАЇНИ «ПРО АГРАРНІ РОЗПИСКИ»: БАЖАЛИ ЯК КРАЩЕ, А ВИЙШЛО ЯК ЗАВЖДИ…

ЮРІЙ МИЦА,
кандидат юридичних наук, заступник директора з економіко-правових питань ТОВ «Будівельна компанія «Укртехносфера», м. Харків
ЗАКОН УКРАЇНИ «ПРО АГРАРНІ РОЗПИСКИ»: БАЖАЛИ ЯК КРАЩЕ, А ВИЙШЛО ЯК ЗАВЖДИ…
Цьогорічний березень, окрім відверто не весняної погоди, подарував українським аграріям та правникам доволі цікаву модифікацію вітчизняного правового поля: 19.03.2013 набрав чинності Закон України «Про аграрні розписки» (далі — Закон), прийнятий Верховною Радою України 06.11.2012.
Мотиви, що спонукали до прийняття розглядуваного Закону, є доволі очевидними й ви­черпно викладені у пояснювальній записці до відповідного законопроекту : необхідність спрощення ситуації з кредитуванням сільськогосподарських товаровиробників, особливо середніх та дрібних, які практично не мають доступу до кредитних ресурсів комерційних банків; створення альтернативних механізмів кредитування аграрного сектора економіки через специфічний фінансовий інструмент — аграрні розписки, сконструйовані за досвідом Бразилії, в якій з 1994 р. застосовуються для вирішення аналогічних питань так звані розписки-договори CPR (Cedula de Produto Rural), запроваджені на підставі Федерального закону № 8.929 від 22.08.1994 р.
Нема що заперечити — гарні та благородні мотиви, особливо враховуючи стан вітчизняного сільського господарства. Але ж біда в тому, що хоча запровадження аграрних розписок і є важливим й назрілим питанням, проте спроба його вирішення українським законодавцем залишає в будь-якого більш-менш досвідченого правника (неважливо — теоретика чи практика) відчуття гіркого подиву: люди добрі, як можна було створити НАСТІЛЬКИ неякісний законодавчий продукт, який інакше як «законотворчим непорозумінням» й назвати навряд чи можна?!
Щоб не бути голослівними, спробуємо згрупувати надто численні для повного перелічення недоліки Закону в кілька концептуальних «блоків», отже:
1) по-перше, абсолютно незрозуміло, до якої юридичної категорії належать запроваджені Законом аграрні розписки: чи є аграрні розписки цінними паперами та чи належать аграрні розписки взагалі до об’єктів цивільних прав, а якщо ні — то яка ж їх правова природа;
2) по-друге, норми Закону майже ніяк не узгоджені (якщо не на 100 %, то на 90 % — точно!) з чинним цивільним, земельним, господарським законодавством, а також із процесуальним законодавством (зокрема — законодавством про нотаріат), створюючи численні та заплутані колізії, в тому числі міжгалузеві;
3) по-третє, Закон відрізняється неприйнятно низьким рівнем юридичної техніки конструювання та текстуального викладення його норм, що призводить крім вищезгаданих колізій також до істотної неясності багатьох положень Закону, що є неприпус­тимим.
Розглянемо вказані глобальні вади Закону детальніше, зробивши при цьому спробу, де це тільки можливо, якось пристосувати його відверто «сирі» конструкції до потреб практики.
ПРАВОВА ПРИРОДА АГРАРНОЇ РОЗПИСКИ
В окремих публікаціях аграрні розписки прямо іменуються цінними паперами . Але чи це так насправді?
Відповідно до ст. 194 Цивільного кодексу України (далі — ЦК України) та ч. 1 ст. 3 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» цінним папером є документ встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчує грошове або інше майнове право і визначає взає­мо­відносини між особою, яка його розмістила (видала), і власником та передбачає виконання зобов’язань згідно з умовами його розміщення, а також можливість передачі прав, що випливають з цього документа, іншим особам. До особи, яка набула право власності на цінний папір, переходять у сукупності усі права, які ним посвідчуються.
Таким чином, ознаками, що в сукупності характеризують документ як цінний папір, є наступні:

Юрий МЫЦА отримати повну версію статті