ЗАВДАННЯ ТА КОМПЕТЕНЦІЯ ДЕРЖАВНОЇ РЕЄСТРАЦІЙНОЇ СЛУЖБИ І НОТАРІАЛЬНА ДІЯЛЬНІСТЬ

ЛЕОНІД ЄФИМЕНКО,
голова Державної реєстраційної служби України, заслужений юрист України
Українсько-російсько-німецька конференція на тему «Стан та реформи нотаріального права»
ЗАВДАННЯ ТА КОМПЕТЕНЦІЯ ДЕРЖАВНОЇ РЕЄСТРАЦІЙНОЇ СЛУЖБИ І НОТАРІАЛЬНА ДІЯЛЬНІСТЬ
Шановні учасники конференції!
Перш за все, дозвольте висловити слова вдячності як ініціаторам, так і організаторам даної конференції. Її задум був ініційований науковцями кафедри цивільного права Київського національного університету ім. Т. Г. Шевченка (зокрема, вченими Наталією Кузнєцовою, Романом Майдаником) та підтриманий докторами Рольфом Кніпером, Штефаном Хюльсхьорстером та іншими представниками нотаріального наукового представництва Німецької Сторони. Це відбулося під час українсько-німецького фахового обміну з питань стану та подальшого розвитку нотаріату в Україні та Німеччині, який проводився в м. Києві 8 липня 2010 року. Тому є всі підстави вважати, що наступний захід з обговорення наукових та практичних питань розвитку нотаріату розширить географію її учасників і, як наслідок, надасть можливість глибшого осмислення подальшого вдосконалення нотаріальної діяльності та розширення співробітництва в цій сфері.
Сьогодні додаткової актуальності набуває питання дослідження не лише змісту та форм нотаріальної діяльності, а й її взаємодії з іншими правовими інститутами. Зокрема, це стосується інституту державної реєстрації речових прав. У практичному аспекті реальність стану безпеки цивільного обороту вимагає більш повного використання потенціалу як нотаріату, так і системи державної реєстрації речових прав. Інститут нотаріату та інститут державної реєстрації речових прав на сьогодні посіли чільне місце в забезпеченні виконання суб’єктивних прав, їх охорони від порушень та оскарження.
Оцінюючи значення нотаріальної діяльності та державної реєстрації речових прав у забезпеченні ними стабільності цивільного обороту, слід привернути увагу до динамічності розвитку функціональних складових цієї діяльності та організаційних інституцій, що забезпечують їх реалізацію.
Звичайно, будь-яка правова система має свої функціональні відмінності як у нотаріальній діяльності, так і в реєстрації речових прав.
Нотаріальна діяльність та державна реєстрація речових прав є самостійними видами діяльності. Їх здійснення прямо передбачено приписами Цивільного кодексу України та закріпленими у відповідних законах нормами. Ці норми за своїм змістом є цивільними, а за формою віднесені до актів цивільного законодавства. Цивільний кодекс України визначає коло об’єктів, які підлягають державній реєстрації, а також випадки, за яких вчинення нотаріальних дій є обов’язковим.
Не залишено поза межами Цивільного кодексу України також суб’єктів, які проводять реєстраційну та нотаріальну діяльність. Так, державна реєстрація прав на нерухомість і правочинів щодо нерухомості є публічною та здійснюється відповідним органом. Вчинення нотаріальних дій за Цивільним кодексом України є компетенцією нотаріусів або у випадках, передбачених законом, інших посадових осіб.
Основною ознакою подібності нотаріальної дії (наприклад, посвідчення правочину) та державної реєстрації речових прав у сфері цивільного обороту є фіксація прав.
При реєстрації речових прав держава офіційно визнає і підтверджує факт виникнення, переходу або припинення прав шляхом внесення запису до Державного реєстру. Фіксація прав при реєстрації здійснюється у формі внесення запису в Реєстр.
Посвідчення правочину провадиться шляхом вчинення посвідчувального напису. Доказом вчинення нотаріальної дії за законодавством України є запис нотаріуса в реєстрі вчинених нотаріальних дій. Отже, при нотаріальній дії правовою формою фіксації права є посвідчувальний напис.
Разом з цим, український законодавець розводить у часі моменти набуття права власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, та виникнення права на майно, право на яке підлягає реєстрації. Ми з цією проблемою стикнулися на практиці. На порядку денному стоїть питання її вирішення.
Таке розмежування в часі може поставити у пріоритетне становище реєстратора прав по відношенню до нотаріуса, оскільки реєстратор здійснює реєстрацію прав після вчинення нотаріусом нотаріальних дій. Це може призвести до ревізування реєстратором вчинених нотаріальних дій.
Закон зобов’язує реєстратора, з одного боку, встановити відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства.
Документи, що встановлюють виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно і подаються для державної реєстрації прав, повинні відповідати вимогам законодавства. Поза сумнівом, це документи, у більшості з яких відображені нотаріальні дії. З другого боку, реєстратор відмовляє в державній реєстрації в разі, якщо подані документи не відповідають встановленим законом вимогам або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують. Ці документи також були предметом попереднього опрацювання нотаріусом. До цього варто додати, що в певних випадках сторони можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на свій розсуд. Такий договір у випадках, установлених законом, також підлягає нотаріальному посвідченню.
З цього приводу можна вести дискусію, тобто говорити, «хто в даному випадку головніший — нотаріус чи реєстратор». Але слід мати на увазі, що за своїм призначенням нотаріальний акт повинен визнаватись всіма особами та державними органами до того часу, поки він не буде відмінений у судовому порядку.
Держава делегувала саме нотаріусу як гаранту правової безпеки повноваження по встановленню та посвідченню юридичних фактів. Отже, реєстратор речових прав не вправі відмовити в реєстрації права на основі нотаріального акта, поки інше не буде встановлено судом.
Основним спрямуванням діяльності нотаріату є регулювання та охорона цивільних відносин. Саме тому функції нотаріату мають бути спрямовані як на зміцнення правового становища учасників цих відносин, так і на зміцнення найважливіших зобов’язальних відносин.
На сьогодні ми маємо розмаїття поглядів стосовно основної мети реєстрації майнових прав. Як на практиці, так і в наукових дискусіях зіштовхуємось з проблемними питаннями щодо взаємодії нотаріальної та державної реєстраційної діяльності. Однак важливим є те, що і нотаріальна діяльність, і реєстрація речових прав за своєю природою спрямовані на захист прав і законних інтересів власників та власників інших прав на об’єкти нерухомості. Саме це і має стати основою синхронізації даних цих інститутів.
Необхідність реформування інституту державної реєстрації речових прав в Україні виникла ще у 2004 році з набранням чинності Цивільним кодексом України та Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень».
Водночас з ряду причин національна система реєстрації речових прав так і не була створена. Відтак на сьогодні державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень проводять різні уповноважені на те суб’єкти.
Зокрема:
державну реєстрацію права власності на об’єкти нерухомого майна, що розташовані на земельних ділянках, здійснюють реєстратори бюро технічної інвентаризації;
державну реєстрацію речових прав на земельні ділянки проводять територіальні органи земельних ресурсів:
проведення державної реєстрації обтяжень речових прав на нерухоме майно покладено на нотаріусів.
Враховуючи такий стан, постала необхідність докорінного реформування системи реєстрації речових прав. Перш за все, вона має бути наближена до споживача, і всі речові права мають реєструватись у єдиному органі. Це знайшло своє відображення в новій редакції Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», який прийнято 11 лютого 2010 року.
Крім цього, особа, яка звернулась до певної державної інституції чи інституції, яку держава наділила певними повноваженнями, не повинна звертатись до інших органів для пошуку документів, необхідних для реєстрації речових прав.
Організаційною структурою, яка має забезпечувати реалізацію реєстраційних функцій, є новоутворена у зв’язку з проведенням адміністративної реформи Державна реєстраційна служба України.
Державна реєстраційна служба відповідно до Положення, затвердженого Указом Президента України 6 квітня 2011 року, є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади з таких питань, як:
державна реєстрація речових прав на нерухоме майно;
державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців;
державна реєстрація актів цивільного стану;
реєстрація (легалізація) об’єднань громадян, політичних партій, профспілок, інших громадських формувань, друкованих засобів масової інформації, інформаційних агентств та інших суб’єктів.
Говорячи про організаційну складову реєстраційної служби та нотаріату, варто зазначити таке.
По-перше, нотаріат організаційно входить у систему юстиції України і Міністерство юстиції забезпечує функціонування нотаріату. Діяльність Реєстраційної служби як центрального органу виконавчої влади спрямовується і координується через Міністра юстиції України.
По-друге, забезпечення роботи нотаріату на територіях покладено на підпорядковані Міністерству юстиції органи. Стосовно Державної реєстраційної служби, то вона здійснює свою діяльність як безпосередньо, так і через реєстраційні служби, які входять до складу територіальних органів Міністерства юстиції.
На відміну від існуючого сьогодні стану справ з реєстрацією прав на нерухомість подальше проведення реєстрації речових прав як на земельні ділянки, так і на об’єкти, розташовані на цих ділянках, обтяження таких речових прав здійснюватиметься не розпорошено, а в єдиному органі державним реєстратором прав на нерухоме майно.
При формуванні системи реєстрації мають бути використані потенційні можливості всіх інституцій, які так чи інакше задіяні на всіх стадіях виникнення, здійснення та припинення майнових прав на нерухоме майно, і в першу чергу нотаріусів. Для прикладу, діючим законом передбачається доступ нотаріусів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно при вчиненні нотаріальних дій.
Так, при вчиненні нотаріальних дій стосовно нерухомого майна нотаріус перевірятиме в цьому Реєстрі актуальність записів про право власності на таке майно, встановлюватиме наявність чи відсутність інших речових прав на таке майно, обтяжень таких прав.
На відміну від цього в даний час нотаріус при вчиненні нотаріальної дії має отримати від власника майна витяг з Реєстру прав власності. Цей реєстр не є на сьогодні Державним реєстром речових прав на нерухоме майно. Нотаріус також зобов’язаний отримати витяги з Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна та Державного реєстру обтяжень рухомого майна.
Безумовно, наявність за існуючою системою доступу до нового Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, який містить відомості про всі речові права на нерухоме майно, спростить наявну нині громіздку процедуру вчинення нотаріальної дії з таким майном.
Поряд з цим Державна реєстраційна служба здійснює заходи, спрямовані на спрощення процедури державної реєстрації прав. Так, зокрема, пропонується наділити нотаріуса повноваженням подання зави на реєстрацію речових прав від імені особи, що до нього звернулась.
Суть цих змін полягає в такому. Нотаріус після вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, за заявою набувача такого майна, подає органу державної реєстрації прав документи для проведення державної реєстрації виникнення відповідного права в електронній формі. Крім того, нотаріус за аналогічною процедурою матиме можливість подавати заяви про отримання витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від імені уповноваженої на отримання такої інформації особи.
Зазначені зміни неодмінно призведуть до скорочення строків подачі заявником документів для державної реєстрації прав, спрощення процедури звернення до органів державної реєстрації прав. Ці зміни також нададуть можливість максимально використати у сфері державної реєстрації речових прав потенціал нотаріату в забезпеченні стабільності цивільного обороту.
Необхідність такого кроку пояснюється не лише подібністю використання як реєстраторами прав, так і нотаріусами засобів формалізації суб’єктивних прав, а насамперед самою природою нотаріального акта. На практиці це призведе до налагодження тісної співпраці між нотаріусами та реєстраторами у всіх її проявах.
Дякую за увагу.

Леонід Єфименко отримати повну версію статті