ДОГОВІР РЕНТИ

ВОЛОДИМИР КРАВЧУК,
доктор юридичних наук, суддя Львівського окружного адміністративного суду
РОМАН КЕРОД,
адвокат
ОЛЕНА ЧУЄВА,
приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу, член Консультативно-методичної ради при Департаменті нотаріату, фінансового моніторингу юридичних послуг та реєстрації адвокатських об’єднань при Міністерстві юстиції України, член Кваліфікаційної комісії нотаріату Головного управління юстиції в Харківській області
ВСТУП
Договір ренти належить до числа нових і старих договорів одночасно. З одного боку, в Цивільному кодексі УРСР 1963 року такого договору не було, тому він є новим. З іншого боку, договір ренти відомий ще з часів середньовіччя. Для цього договору справедливим є прислів’я: «нове — це добре забуте старе».
У літературі згадуються дві основні причини появи договору ренти в європейському законодавстві. На думку відомого французького цивіліста Л. Ж. Морандьєра, однією з них була недостатність готівкових коштів — обставина, яка призвела до появи ренти нерухомості (рентної оренди). Вчений писав, що «власник, котрий бажав продати своє нерухоме майно, легше знаходив покупця, який бажав виплачувати йому довічну ренту, ніж такого, котрий погодився б сплатити капітальну суму, оскільки надлишку готівкових коштів не було». Іншу причину появи ренти Л. Ж. Морандьєр бачив у тому, що «церква, так само як і світське законодавство, забороняла процентні позики» .
Договір ренти є новим видом договору в цивільному праві України. Регулюванню правовідносин, які виникають на підставі договору ренти, присвячена гл. 56 чинного Цивільного кодексу України, котра складається із 12 статей (статті 731–743 ЦК України). Цими нормами, що закріплені в зазначених статтях, практично вичерпно врегульовано рентні правовідносини. На підставі ч. 4 ст. 734 ЦК України до договору ренти можуть застосовуватися загальні положення про купівлю-продаж, а якщо майно передається безоплатно — положення про договір дарування, якщо це не суперечить суті договору ренти. Бланкетних норм у гл. 56 ЦК України немає.
За методом правового регулювання більшість норм, що регулюють рентні правовідносини, є диспозитивними, що забезпечує достатню урегульованість відносин сторін навіть у тих випадках, коли ті чи інші питання в самому договорі не передбачені. Імперативним методом врегульовані, зокрема, питання, що присвячені формі договору ренти, формі й розміру рентних платежів, відповідальності за прострочення виплати ренти та ін.
У зв’язку з тим, що рента є новим інститутом у цивільному праві України, на сьогоднішній день ще немає достатньої практики укладання рентних договорів, мало і теоретичних досліджень, присвячених цьому питанню. Власне, цим і пояснюється актуальність цієї статті.
1. ПОНЯТТЯ ТА ОЗНАКИ ДОГОВОРУ РЕНТИ
За договором ренти одна сторона (одержувач ренти) передає другій стороні (платникові ренти) у власність за плату або безоплатно майно, а платник ренти натомість зобов’язується безстроково або протягом певного строку періодично виплачувати одержувачеві ренту у формі певної грошової суми або шляхом передання речей, виконання робіт чи надання послуг. Таке визначення поняття договору ренти дає можливість говорити про значну кількість імовірних різновидів рентних договорів. Тому з метою з’ясування правової природи рентних договорів та їх змісту, виявлення притаманних їм рис доцільно провести їх класифікацію. Класифікація рентних договорів має не тільки теоретичне, але й важливе практичне значення. Адже дати відповідь на запитання, які істотні умови, які вимоги встановлюються до суб’єктного складу, в якій формі слід укладати договір, в якому розмірі слід сплачувати держмито та яка ставка оподаткування, яким чином можна припинити дію того чи іншого договору ренти та на ряд інших запитань можна лише за умови з’ясування до якого різновиду належить той чи інший рентний договір. При цьому класифікувати рентні договори можна за найрізноманітнішими критеріями, залежно від цілей, які ставляться.
Проведемо класифікацію рентних договорів за кількома основними критеріями:

Олена Чуєва отримати повну версію статті