Договір ренти

Договір ренти є новим видом договорів, якому присвячено низку статей гл. 56 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України).
У зв’язку з тим, що договір ренти підлягає обов’язковому нотаріальному посвідченню, нотаріус повинен знати основні ознаки цього договору:
–  рента не пов’язана з підприємницькою діяльністю і не є доходом, отриманим від будь-якої діяльності;
–  за договором ренти переходить право власності на передане майно;
–  сторонами у договорі ренти – одержувачем ренти чи платником ренти – можуть бути як фізичні, так і юридичні особи;
–  одержувач ренти передає платникові ренти у власність майно, а не зобов’язується його передати (ч. 1 ст. 731 ЦК України);
–  після передання майна одержувач ренти не несе за договором ніяких зобов’язань, він має лише права (ч. 1 ст. 731 ЦК України);
–  договір ренти вважається укладеним після передання речі та нотаріального посвідчення договору, а якщо предметом договору є нерухоме майно, то після державної його реєстрації;
–  рента – це завжди довгостроковий договір, що випливає із суті виникаючого зобов’язання;
–  передача майна у власність може бути оплатна або безоплатна (ч. 1 ст. 734 ЦК України);
–  коли предметом договору є нерухоме майно, він підлягає державній реєстрації (ч. 2 ст. 732 ЦК України);
–  платник ренти, взамін одержання у власність майна, зобов’язується періодично виплачувати одержувачеві ренту у формі певної грошової суми або в іншій формі (ч. 1 ст. 731 ЦК України);
–  виплата ренти може бути безстроковою або на певний строк (ч. 2 ст. 731 ЦК України);
–  одержувач ренти набуває права застави на земельну ділянку або інше нерухоме майно, якщо воно є предметом договору ренти (ч. 1 ст. 735 ЦК України). Іпотека нерухомого майна – додаткове забезпечення виконання зобов’язання, що випливає з договору ренти, а саме – у разі порушення платником ренти своїх зобов’язань, одержувач ренти має змогу задовольнити свої вимоги за рахунок цього майна переважно перед іншими особами;
–  необхідна згода одержувача ренти при відчуженні майна платником ренти (абз. 1 ч. 2 ст. 735 ЦК України);
–  у разі відчуження нерухомого майна іншій особі до неї переходять обов’язки платника ренти (абз. 2 ч. 2 ст. 735 ЦК України);
–  за договором ренти права одержувача ренти можуть бути передані шляхом поступки вимоги, передачі у спадщину спадкоємцям, якщо одержувач ренти – фізична особа, а якщо одержувач ренти – юридична особа шляхом правонаступництва;
–  рента може виплачуватися у грошовій формі або в іншій формі – шляхом передання речей, виконання робіт чи надання послуг (ч. 1 ст. 737 ЦК України);
–  законом встановлений мінімальний розмір ренти, яка виплачується в грошовій формі – у розмірі облікової ставки Національного банку України та змінюється відповідно до зміни розміру облікової ставки Національного банку України (ч. 2 ст. 737 ЦК України);
–  облікова ставка – це незмінна величина, яка встановлена законом, а зміна розміру облікової ставки – це договірне положення, яке може бути умовою договору;
–  договір може встановлювати більший розмір ренти (ч. 2 ст. 737 ЦК України);
–  обов’язковим елементом договору ренти є періодичні платежі. Законом встановлений строк виплати ренти – після закінчення кожного календарного кварталу (ст. 738 ЦК України), але закон передбачає, що в договорі може бути встановлено інший строк виплати;
–  платник ренти сплачує одержувачеві ренти проценти у разі прострочення платежів за договором (ст. 736 ЦК України);
–  платник безстрокової ренти має право відмовитися від договору ренти (ч. 1 ст. 739 ЦК України);
–  одержувач безстрокової ренти має право вимагати розірвання договору ренти у разі виникнення підстав, передбачених у ст. 740 ЦК України: прострочення виплати ренти більш як на один рік, невиконання зобов’язань щодо забезпечення виплати ренти; визнання платника неплатоспроможним або виникнення інших обставин, які явно свідчать про неможливість виплати ренти; інші випадки, встановлені договором ренти;
–  обов’язковість розрахунків між сторонами у разі розірвання договору ренти (ст. 741 ЦК України). Якщо договором ренти не встановлені правові наслідки його розірвання, то застосовуються правила ст. 741 ЦК України, а саме: якщо майно було передано у власність платника ренти безоплатно, то одержувач ренти має право вимагати від платника ренти річної суми ренти, а якщо майно було передано у власність за плату, одержувач ренти має право вимагати від платника ренти виплати річної суми ренти й вартості переданого майна;
–  ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження майна, переданого під виплату безстрокової ренти, несе платник ренти (ч. 1 ст. 742 ЦК України), який у цьому разі має право вимагати припинення зобов’язання щодо виплати ренти або зміни умов її виплати. Це правило встановлене лише у разі виплати безстрокової ренти;
–  у разі випадкового знищення або випадкового пошкодження майна, переданого під виплату ренти на певний строк, платник ренти не звільняється від обов’язку виплачувати ренту до закінчення строку її виплати на умовах, установлених договором (ст. 743 ЦК України). Це правило застосовується, коли виплату ренти передбачено на певний строк;
–  за строковим договором ренти платник не може відмовитися від його виконання за винятком, установленим ст. 743 ЦК України; за безстроковим договором ренти платник має право в будь-який час відмовитися від договору, попередивши письмово одержувача ренти за 3 місяці. Обмеження цього права є недійсними (ст. 739 ЦК України).У цьому разі припинення рентних відносин можливо за умови повного розрахунку між сторонами;
–  обтяження рухомого майна законом не передбачено. І тому при його відчуженні за договором ренти одержувач не має права вимагати виплати ренти від нового власника, і перед ним, як і раніше, несе обов’язки первинний набувач майна.
Умова виникнення договору ренти – це передача майна у власність

Ольга ГРИБАНОВА отримати повну версію статті