ДОГОВІР ПРО СПЛАТУ АЛІМЕНТІВ НЕПРАЦЕЗДАТНИМ БАТЬКАМ

Аліментні відносини відіграють особливий характер на сучасному етапі соціально-економічного розвитку, особливо це стосується утримання повнолітніми дітьми своїх батьків. Здебільшого, відносно аліментних відносин використовуються такі поняття, як «піклування», «утримання», «аліменти».
Утримання батьків дітьми є відповідною компенсацією за утримання і турботу, надану батьками дитині. Взагалі, дорослі діти надають своїм батькам матеріальну підтримку добровільно і в сім’ях, де склалися нормальні стосунки між дітьми та батьками, таке утримання відбувається добровільно і без звернення до суду.
Однією з основних цілей регулювання сімейних відносин, відповідно до ч. 2 ст. 1 Сімейного кодексу України (далі — СК України), є утвердження почуття обов’язку перед батьками.
Відповідно до ч. 8 ст. 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів непрацездатних членів сім’ї. Ця засада набуває особливого значення щодо регулювання відносин батьків і дітей по утриманню.
Обов’язок повнолітніх дочки, сина піклуватися про своїх непрацездатних батьків закріплений у ст. 51 Конституції України. Таке піклування може полягати в особистому догляді за батьками, допомозі в побуті, захисті прав й інтересів, матеріальній підтримці тощо. Дана конституційна норма отримує продовження в нормах сімейного законодавства, зокрема у гл. 17 СК України «Обов’язок повнолітніх дочки, сина утримувати батьків та його виконання» (статті 202–206).
У сімейному праві під аліментами (від лат. alimentum — їжа, утримання) розуміється матеріальне утримання, що надається однією особою іншій на умовах, установлених законодавством про сім’ю за згодою сторін .
Як бачимо, в цьому визначенні поняття «аліменти» розкривається за допомогою такого терміна, як «утримання».
У сімейно-правовій науці немає єдиного підходу до вирішення цього питання.
У теорії сімейного права існують різні визначення, і між науковцями досі немає єдиної думки щодо співвідношення цих термінів. Думки вчених з цього приводу розділилися таким чином — одні з них схиляються до ототожнення вказаних понять, тобто останні є рівними за обсягом (Г. М. Рабець , А. І. Пергамент, М. Г. Юркевич , Л. В. Сапейко, В. А. Кройтор ), а інші наголошують на тому, що ці поняття не є рівнозначними, тобто, що «утримання» є ширшим поняттям, ніж «аліменти», беручи за основу їх розмежування добровільний чи примусовий характер надання утримання (М. Г. Малевич , О. С. Іоффе , Є. А. Поссе , Р. А. Майданик , Ю. С. Червоний , В. О. Ряшенцев , О. Ю. Косова ).
Аналізуючи норми СК України, не можна дійти однозначного висновку, що закон використовує поняття «аліменти» тільки у випадку примусового стягнення коштів на дитину, а поняття «утримання» включає також добровільне надання таких коштів. Наприклад, у ст. 189 СК України передбачено договір про сплату аліментів, а не договір про утримання дитини.
Термін «утримання» найчастіше вживається в словосполученні «утримання надається» (ч. 1 ст. 77, ст. 78 СК), тоді як «аліменти стягуються» чи «присуджуються судом» (ч. 2 ст. 77, статті 79, 80 СК), що вказує на таку їх ознаку, як примусовий характер сплати.
Зауважимо, що законодавець не поділяє терміни «утримання» й «аліменти», використовуючи їх як синоніми (ч. 2 ст. 75 СК України — «Право на утримання (аліменти) має…»).

Ольга РОЗГОН отримати повну версію статті