ДОГОВІР ДАРУВАННЯ

Володимир КРАВЧУК,
кандидат юридичних наук,
суддя Львівського окружного адміністративного суду
ДОГОВІР ДАРУВАННЯ
Договір дарування є одним із найстаріших та найпоширеніших цивільно-правових договорів. Усі ми час від часу даруємо або одержуємо подарунки. Це невід’ємні елементи днів народжень, одружень та інших урочистих моментів. Безперечно, договір дарування — один із найприємніших і найблагородніших договорів. Суть договору дарування розкривається через його безоплатність, а соціальна його значимість полягає у безкорисності.
Договір дарування не часто ставав об’єктом наукових досліджень. Якихось гострих дискусій навколо нього не було. Можливо, тому, що Цивільний кодекс УРСР 1963 року (далі — ЦК УРСР) регулював цей договір лише двома статтями. Цивільний кодекс України 2003 року (далі — ЦК України) істотно змінив правове регулювання дарування. Тепер договір дарування може бути як реальним, так і консенсуальним, розширилося коло майна, котре може бути його предметом, змінилися вимоги до суб’єктного складу та форми договору, особливостей його виконання та припинення тощо. Усі ці новели потребують глибокого осмислення, оскільки вони свідчать про самостійне правове регулювання цього договору, на який норми про купівлю-продаж не поширюються.
Не зважаючи на поширеність договору дарування, публікацій, які спеціально висвітлюють цю тему, небагато. Навіть у спеціалізованих виданнях для нотаріусів.
У новій Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженій Наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2004 р. № 20/ 5, зареєстрованій у Міністерстві юстиції України 03.03.2004 р. № 283/8882 (далі — Інструкція), спеціального розділу про дарування немає. Надалі зберігається традиційне відношення до цього договору як до другорядного, похідного від договору купівлі-продажу. Видається, що такий підхід розробників Інструкції не виправданий і не враховує усіх особливостей цих договорів. Про окремі з них ітиметься у цій роботі.
1. Поняття
та ознаки договору дарування
Теоретичні дискусії з приводу визначення соціально-юридичної природи дарування сягають глибокої давнини. В юридичній літературі ХІХ — початку ХХ століття дарування трактувалося як односторонній акт, оскільки, на перший погляд, дарування — це волевиявлення дарувальника. Прихильники протилежної точки зору, зокрема Г. Ф. Шершенєвич, зазначав, що «дарування — це безоплатний договір, безпосередньо скерований на збільшення майна обдаровуваного за рахунок зменшення майна дарувальника. Дарування — це правочин, заснований на взаємній згоді, а не на волі одного дарувальника. До прийняття дарунка обдаровуваною особою дарування позбавлене будь-якого змісту. Ось тому дарування є договором» .
Про договірну природу дарування свідчать такі аргументи:
по-перше, момент переходу права власності на дарунок не завжди співпадає з моментом укладення договору;
по-друге, витрати на утримання дарунка покладаються на обдаровуваного, і тому його згода з огляду на це є необхідною;
по-третє, для обдаровуваного важливим є суб’єкт і мотиви дарування, і якщо він відмовиться від прийняття дарунка, договір уважатиметься неукладеним.
Поняття договору дарування закріплено у ч. 1 ст. 717 ЦК України: за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов’язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.
Отже, з дефініції випливає, що цей договір може бути як консенсуальним, так і реальним, безоплатним, має фідуциарний характер та є підставою виникнення зобов’язань про передачу майна у власність.
Договір дарування згідно з ЦК України може бути як реальним, так і консенсуальним. До цього часу такий договір визначався у законодавстві і теорії лише як реальний договір. Стаття 243 ЦК УРСР передбачала, що договір дарування вважається укладеним з моменту передачі майна обдаровуваному. Тобто вказувалося на ознаку реального правочину — необхідність передачі речі (майна) для того, щоб уважати таку угоду укладеною. Консенсуальним договір дарування буде тоді, коли він породжує зобов’язання передати майно обдаровуваному у майбутньому. Зобов’язання не збігається з моментом передачі речі. Новий ЦК України по-різному регулює реальний та консенсуальний договори дарування.
Реальний договір (безпосереднє дарування) вважається укладеним з моменту передачі дарунка обдаровуваному. Він укладається і виконується в момент передачі речі. Така модель договору має наслідком виникнення права власності на дарунок у обдаровуваного. Право власності на дарунок виникає з моменту його прийняття.
Найчастіше така договірна конструкція використовується для дарування речей, передача яких не потребує дотримання особливого порядку (не встановлено обов’язкової нотаріальної форми, державної реєстрації).
У літературі висловлюється думка, що договір дарування, котрий укладається шляхом передачі речі, взагалі не породжує зобов’язань і тому не може бути віднесеним навіть до реальних договорів, а за своєю правовою природою є юридичним фактом, котрий є підставою припинення права власності на дарунок у дарувальника і виникнення права власності у обдаровуваного (так званий речовий договір) .
Ця позиція критикується, оскільки реальний договір дарування теж породжує зобов’язання у сторін. Наприклад, у дарувальника завжди виникає обов’язок повідомити обдаровуваного про відомі йому недоліки або особливості речі, як наслідок невиконання цього обов’язку виникає зобов’язання відшкодувати обдаровуваному заподіяну цими недоліками чи особливостями шкоду; обдаровуваний, як при реальній, так і при консенсуальній конструкції договору, зобов’язаний дбати про дарунок, котрий має велику нематеріальну або наукову, історичну або культурну цінність. Реальність договору дарування означає, що укладення договору та передача права власності відбуваються в один момент, але в жодному разі не відсутність зобов’язань.
Консенсуальний договір (дарувальна обіцянка) набирає чинності в момент досягнення сторонами згоди з усіх істотних умов. Момент укладення договору не співпадає з моментом виконання зобов’язань за ним. Між сторонами виникає зобов’язальне правовідношення: дарувальник зобов’язується передати дарунок у власність обдаровуваного, а останній має право вимагати передачі дарунка (ст. 723 ЦК України). Фактично, консенсуальний договір дарування — це обіцянка дарувальника.
Консенсуальними, зокрема, є:
• договір дарування з обіцянкою передати дарунок у майбутньому через певний строк (у певний термін) або у разі настання відкладальної обставини (ч. 1 ст. 723 ЦК України);
• договір дарування майнових прав, котрі можуть виникнути у дарувальника в майбутньому;
• договір дарування нерухомих речей;
• договір дарування валютних цінностей на суму, котра перевищує п’ятдесятикратний розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян;
• договір дарування з обов’язком обдаровуваного на користь третьої особи (ст. 725 ЦК України);
• договір дарування майнових прав, котрими володіє дарувальник;
• договір дарування рухомих речей, котрі мають особливу цінність, та ін.
Договір дарування може бути як одностороннім, так і двостороннім (взаємним). Взаємними є зобов’язання, кожен учасник яких є боржником і кредитором одночасно; в односторонніх зобов’язаннях одна особа виступає тільки як кредитор, а друга — тільки як боржник . Суть взаємності полягає в тому, що зустрічне виконання повинно проводитися однією зі сторін лише після виконання іншою стороною свого зобов’язання .
Двостороннім (взаємним) є договір дарування, в якому кожна із сторін має і права і обов’язки (наприклад, дарування з обов’язком обдаровуваного на користь третьої осо-би: дарувальник зобов’язаний передати дарунок обдаровуваному і має право вимагати виконання обов’язку на користь третьої особи, а обдаровуваний, у свою чергу, має пра-
во вимагати передачі дарунка і зобов’яза-
ний виконати обов’язок на користь третьої особи).
Одностороннім є договір дарування, в якому у однієї сторони є тільки права, а у другої лише обов’язки (наприклад, дарування з обов’язком передати дарунок у майбутньому: дарувальник зобов’язаний передати дарунок обдаровуваному через певний строк (у певний термін) або у разі настання певної обставини, а обдаровуваний у такому випадку вправі вимагати передачі дарунка).
Договір дарування характеризується низкою специфічних ознак, завдяки яким його виокремлюють серед інших договірних зобов’язань. До них належать:
• безоплатність,
• збільшення майна обдаровуваного за рахунок зменшення майна дарувальника;
• дарувальницький намір;
• згода обдаровуваного на прийняття дарунка ;
• безповоротність переходу прав;
• безстроковість дарування.
Серед ознак, котрі характеризують договір дарування як такий, найбільш важливою є безоплатність (ч. 1 ст. 717 ЦК України).
Для цивільного обороту відплатність є загальним правилом. Частина 5 ст. 626 ЦК України встановлює презумпцію відплатності договору: договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору. Дарування і є тим самим «іншим». Безоплатність договору дарування є імперативною його ознакою, котра закріплена в законі. Будь-яке зустрічне задоволення на користь дарувальника прямо заборонено.
Слід мати на увазі, що безоплатність не означає безпричинності або безкорисності. Мотиви дарування можуть бути далеко не безкорисні. Дарувальник, наприклад, може мати бажання сподобатися, заохотити до вчинення певної дії, допомогти, віддячити обдаровуваному, позбутися майна (на тобі, Боже, що мені не гоже) та ін. Важливим моментом є те, що мотиви дарування лежать за межами договору і не впливають на його чинність . Дійсність договору дарування не залежить від причин, які спонукали дарувальника його укласти.
Частина 2 ст. 717 ЦК України передбачає, що договір, котрий установлює обов’язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування. Отже, договір є нікчемним у випадку, коли мотив закріплений у договорі й спрямований на користь дарувальника.
Під безоплатністю договору дарування належить розуміти відсутність зі сторони обдаровуваного будь-якого зустрічного задоволення на користь дарувальника. Не є порушенням ознаки безоплатності договору такі випадки:

Володимир КРАВЧУК отримати повну версію статті