ДОГОВІР ВІДЧУЖЕННЯ АКЦІЙ

ВОЛОДИМИР КРАВЧУК,
кандидат юридичних наук, суддя Львівського окружного адміністративного суду
ДОГОВІР ВІДЧУЖЕННЯ АКЦІЙ
В акціонерних товариствах припинення корпоративних відносин є наслідком припинення права власності на акції. Допоки особа є власником хоча б однієї акції, вона зберігає правовий статус акціонера, а отже є учасником корпоративних правовідносин.
Відчуження акцій регламентується Цивільним кодексом України (далі — ЦК України) і спеціальним законодавством. Відповідно до ч. 4 ст. 197 ЦК України права, посвідчені іменним цінним папером, передаються у порядку, встановленому для відступлення права вимоги (цесії). Особа, яка передає право за цінним папером (індосант), відповідає лише за недійсність відповідної вимоги і не відповідає за її невиконання.
Важливими у цій нормі є два моменти: 1) в ній йдеться про права, посвідчені цінним папером; 2) їх відчуження відбувається шляхом цесії. На цьому слід зупинитися детальніше.
ЦК України не передбачає продажу цінного паперу (акції) як такого, адже йдеться лише про передачу прав, посвідчених цінним папером. Про передачу саме прав, а не цінних паперів, зазначено також у ст. 194 ЦК України, яка визначає поняття цінних паперів. Аналогічне визначення цінних паперів дає ст. 3 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» вiд 23.02.2006 р. № 3480-IV: цінні папери — документи встановленої форми… що… передбачають… можливість передачі прав, що випливають із цих документів, іншим особам.
У статті 163 Господарського кодексу України (далі — ГК України) передбачено, що іменні цінні папери передаються шляхом повного індосаменту (передавальним записом, який засвідчує перехід прав за цінним папером до іншої особи), якщо інше не передбачено законом або в них спеціально не вказано, що вони не підлягають передачі. Отже тут перехід прав за цінним папером є шляхом (способом) передачі іменних цінних паперів.
У статті 5 Закону України «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні» вiд 10.12.1997 р. № 710/97-ВР зазначено, що іменні цінні папери, випущені в документарній формі (якщо умовами емісії спеціально не зазначено, що вони не підлягають передачі), передаються у порядку, встановленому для відступлення права вимоги (цесії). Як бачимо, йдеться по передачу іменних цінних паперів, а не прав, які посвідчуються ним.
У частині 4 ст. 9 Закону України «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні» зазначено, що підставою для внесення змін до реєстру власників іменних цінних паперів є документи, згідно з якими переходить право власності на відповідні іменні цінні папери (а не права!).
Так само, в п. 14 розділу VII Положення про порядок ведення реєстрів власників іменних цінних паперів передбачено, що для внесення у систему реєстру записів про перехід прав власності за цінними паперами за наслідками цивільно-правових договорів реєстроутримувачу надається, серед інших документів, оригінал або нотаріально засвідчена копія цивільно-правового договору, який підтверджує перехід права власності на цінні папери. На цінні папери, як бачимо, а не права, що випливають із цінного паперу.
Відповідно до ст. 4 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок», яка має назву «Передача прав за цінними паперами», до особи, яка набула право власності на цінний папір, переходять усі посвідчені ним права. Права, посвідчені іменним цінним папером, передаються у порядку, встановленому законами України. Отже, права слідують долі цінного паперу, «йдуть за ним», а не навпаки. Більше того, наведену норму можна розуміти й так, що є окремо порядок набуття права власності на цінний папір і окремо — порядок передачі прав, посвідчених іменним цінним папером. Це б, щонайменше, означало, що набуття права власності на акцію ще не означає перехід корпоративних прав, які посвідчуються акцією.
Постає питання, що ж є предметом відчуження: акція як цінний папір; права, які випливають з акції; чи обидва цих об’єкти — і акції, і права? На мою думку, відповідь тут очевидна і випливає з самої природи акцій як форми існування корпоративних прав. Акція як документ, папір сама по собі не має якостей об’єкта цивільних правовідносин, якщо її відірвати від змісту тих правовідносин, які вона посвідчує, тобто корпоративних прав, які має власник цього документа щодо акціонерного товариства — емітента. Без корпоративних прав акція втрачає сенс. Тому центральними у розумінні акції є права, які вона посвідчує. Виникнення акцій як окремих документів було зумовлено практичними потребами — бажанням полегшити оборот прав осіб, які створювали товариство. Акція — це прийом юридичної техніки, з допомогою якого певна сукупність прав (корпоративних, як вони зараз називаються) знайшла об’єктивне вираження в іншому, спеціально вигаданому об’єкті — цінному папері. Передача права власності на акцію є способом передачі того обсягу прав, які вона посвідчує. Передача акції — це передача прав.
У свою чергу, передача прав, які посвідчує акція, без переходу права власності на саму акцію є неможливим, оскільки суперечить сутності акції. Інакше б виникла ситуація, коли власник акції і власник корпоративних прав — різні особи. Таким чином, відповідаючи на питання про предмет відчуження, вважаю, що таким є акція як цінний папір. Права, які посвідчуються акцією, не є предметом такого договору.
Механізм відчуження акцій. Необхідно звернути увагу й на механізм відчуження акцій. Відповідно до ч. 5 ст. 6 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» акціонерне товариство розміщує тільки іменні акції. Зі змісту ч. 4 ст. 197 ЦК України, ст. 5 Закону України «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні» вбачається, що іменні цінні папери передаються у порядку, встановленому для відступлення права вимоги (цесії).
Відповідно до ч. 3 ст. 163 ГК України іменні цінні папери передаються шляхом повного індосаменту (передавальним записом, який засвідчує перехід прав за цінним папером до іншої особи), якщо інше не передбачено законом або в них спеціально не вказано, що вони не підлягають передачі. Проте, оскільки Законом «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні» передбачено інше, а саме що передача іменних цінних паперів здійснюється у порядку, встановленому для відступлення права вимоги (цесії) (ст. 5), то ч. 3 ст. 163 ГК України до передачі іменних акцій не застосовується. На непридатність застосування індосаменту до передачі іменних акцій звертають увагу в літературі .
Виходить, що оскільки акція є іменним цінним папером, то її відчуження повинно відбуватися шляхом відступлення права вимоги (цесії), тобто за правилами, передбаченими статтями 512–519 ЦК України. Такий підхід був би логічним, якщо б предметом відчуження були права. Коли ж відчужується цінний папір — акція, то застосовувати до цих відносин конструкцію цесії недоцільно, оскільки є простіша і зручніша форма — договір купівлі-продажу. Аналогічні висновки можна зустріти в працях науковців, які спеціально досліджували проблеми обігу цінних паперів . Слід зауважити, що на практиці використовується саме цей договір.
Неефективність цесії як механізму відчуження прав полягає також і в тому, що законом передбачено можливість встановлення у договорі необхідності одержання згоди боржника (емітента) на уступку права (ч.1 ст. 516 ЦК України). Фактично може виникнути ситуація, коли акціонерне товариство при первинному розміщенні цінних паперів включить таку умову до договору, і у подальшому обіг акцій залежатиме виключно від згоди товариства. Захоче, наприклад, акціонер продати свої акції, а товариство згоди не дасть. На мою думку, можливість здійснення прав акціонера не повинна залежати від волі товариства. Інша площина цієї проблеми вбачається в тому, що закладається різний правовий режим обігу акцій різних емітентів, а цього, навпаки, слід уникати.
Можна погодитися із О. С. Швиденком, що, по-перше, акціонер, який продав чи іншим шляхом здійснив відчуження своєї акції, не несе відповідальності перед набувачем акції за виконання акціонерним товариством обов’язків; по-друге, акціонер, який здійснив відчуження своєї акції, не стає відповідальною перед набувачем акції особою. Таким чином, передавальне розпорядження не можна вважати індосаментом і документом, який здійснює переведення прав на акцію від однієї особи до іншої. Передача іменної акції, відтак, має відбуватись не за індосаментом, а іншим чином .
Застосування цесії до відносин, пов’язаних із переходом акцій, ускладнюється ще й тим, що правова природа зобов’язальних і корпоративних відносин є різною. Останнім часом серед учених переважає думка, що корпоративні відносини мають самостійний характер, а не є різновидом зобов’язальних, як вважалося раніше. В корпоративних правовідносинах немає кредитора і боржника.
Усе це доводить, що правове регулювання відчуження акцій потребує корегування на концептуальному рівні, як щодо предмету відчуження, так і щодо механізму. Для цього необхідно викласти в новій редакції, яка пропонується, відповідні статті законів, що регулюють відчуження акцій: «Іменні цінні папери можуть бути предметом будь-яких правочинів, якщо інше не встановлено законом. До особи, яка набула право власності на цінний папір, одночасно переходять усі права, посвідчені цим цінним папером».
Акції можуть бути предметом договору купівлі-продажу, дарування, міни, ренти; вони можуть бути вкладом до статутного капіталу іншої юридичної особи. Незалежно від того, який саме договір укладається, для усіх договорів щодо акцій можна визначити певні загальні положення, яких слід дотримуватися.
Сторони договору про відчуження акцій. Переважне право придбання акцій. Відчуження акцій відбувається на підставі договору між власником акцій і набувачем. Відчужувачем є акціонер — особа, яка на дату укладення договору є власником однієї або кількох акцій.
Покупцем акцій може бути будь-яка особа. В анотації до п. 2.1.4 Принципів корпоративного управління, схвалених ДКЦПФР, відзначається, що право на вільне розпорядження належними акціонеру акціями є невід’ємним правом акціонера. Товариству не дозволяється встановлювати у внутрішніх документах або на практиці будь-які обмеження щодо вільного розпорядження належними акціонеру акціями (наприклад, переважного права інших акціонерів на придбання акцій товариства, необхідності отримання згоди товариства на відчуження акцій тощо) . Проте слід враховувати, що відповідно до ч. 3 ст. 81 ГК України (на даний час виключена) акціонери закритого товариства мали переважне право на придбання акцій, що продаються іншими акціонерами товариства. Переважне право придбання акцій приватних акціонерних товариств передбачено в ст. 7 Закону України «Про акціонерні товариства» вiд 17.09.2008 р. № 514-VI. До вступу в силу ГК України (до 01.01.2004 р.) норми аналогічного змісту часто закріплювалися в статутах закритих акціонерних товариств. Таким чином, правові норми і принципи корпоративного управління в частині можливості встановлення переважних прав на придбання акцій іншими акціонерами не узгоджуються між собою.
Переважні права акціонерів закритих акціонерних товариств на придбання акцій, що продаються іншими акціонерами товариства, а також заборону на вчинення правочинів без участі торговця цінними паперами, крім випадків, передбачених ч. 9 ст. 17 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок», відносять до обмежень права власника акції. На думку О. С. Швиденка, встановлення такої заборони не відповідає критеріям доцільності встановлення законних заборон, визначених як теорією цивільного права, так і законодавством, оскільки навряд чи можна обґрунтувати необхідність такого роду обмежень в інтересах усього суспільства .
Обмеження права акціонера на продаж акцій зустрічаються і в зарубіжному законодавстві. Для прикладу, за законодавством Швейцарії статут може передбачати, що передача іменних акцій залежить від згоди товариства. Товариство може відмовити у наданні згоди на передачу акцій, які не котуються на біржі (аналог вітчизняного закритого акціонерного товариства — В. К.), та запропонувати відчужувачу придбати акції за власний рахунок, за рахунок інших акціонерів або за рахунок третіх осіб за їх реальною вартістю на момент звернення. Окрім того, товариство вправі відмовити внести набувача до реєстру акціонерів, якщо він не надав заяву, що акції придбані від його власного імені та за свій рахунок. До одержання згоди товариства на передачу акцій право власності на них та всі похідні права залишаються у відчужувача. Питання про надання згоди або відмову в ній вирішується протягом трьох місяців .
Конструкція переважних прав у праві застосовується не лише у сфері корпоративних правовідносин. Вона є універсальним правовим інструментом. Сутність переважного права в юридичній літературі пояснюється по-різному. На думку С. Є. Нікольського, переважне право захищає інтерес правоволодільця, який не співпадає із суб’єктивним правом. Переважні права — це право на захист відокремлених майнових інтересів учасників цивільних правовідносин, прямо передбачених діючим законодавством . На думку В. П. Грібанова, переважне право — це випадки, коли за всіх інших рівних умов перевага надається законом певній групі осіб, що мають певні особливі ознаки . В. І. Крат вважає, що переважне право — це таке суб’єктивне цивільне право, яке надає носієві можливість пріоритетно перед іншими особами набути інше або здійснити існуюче суб’єктивне право .
У контексті корпоративного правовідношення переважне право купівлі частки в статутному капіталі (акцій) — це особисте право учасника товариства укласти договір купівлі-продажу частки в статутному капіталі (акцій) на визначених продавцем умовах пріоритетно перед особами, які не є учасниками товариства.
Л. В. Кузнєцова справедливо відзначила, що основною метою існування переважних прав у корпоративних правовідносинах, на відміну від відносин власності, є не гарантія стабільності персонального складу учасників, а забезпечення законного інтересу суб’єкта цього привілею в збереженні та збільшенні частки своєї участі в корпорації, що, в свою чергу, пов’язане зі ступенем впливу уповноваженої особи на сферу управління корпорацією .
Таким чином, переважне право придбання в корпоративних правовідносинах — це належна учасникам товариства, а у випадках, передбачених законом, — самій юридичній особі, правова можливість привілейованого (перед усіма третіми особами) придбання майна (акцій, часток, паїв), відчужуваного учасниками корпоративних правовідносин. Мета здійснення переважного права полягає, насамперед, у збереженні або збільшенні частки участі такої особи в товаристві, що, в свою чергу, визначальним чином впливає на рівень її впливу на діяльність товариства.
Продаж акцій закритого акціонерного товариства часто супроводжувався судовими спорами у зв’язку із порушенням норм статуту щодо переважного права закритого акціонерного товариства. Тривалий час суди вирішували ці спори на користь позивачів . Однією з найбільш відомих справ, що

Володимир КРАВЧУК отримати повну версію статті