ДЕЯКІ ПИТАННЯ НОТАРІАЛЬНОЇ ПРАКТИКИ, ПОВ’ЯЗАНІ ІЗ ЗЕМЕЛЬНИМИ ВІДНОСИНАМИ

ІРИНА ЖИЛІНКОВА,
доктор юридичних наук, професор кафедри цивільного права № 1 Національного університету «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого»
МИХАЙЛО ШУЛЬГА,
доктор юридичних наук, професор Національного університету «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого»
ДЕЯКІ ПИТАННЯ НОТАРІАЛЬНОЇ ПРАКТИКИ, ПОВ’ЯЗАНІ ІЗ ЗЕМЕЛЬНИМИ ВІДНОСИНАМИ
Сучасна нотаріальна практика стикається з необхідністю вирішення ряду питань, які так чи інакше пов’язані із земельними відносинами, зокрема з ринковим обігом земельних ділянок та прав щодо них. Передусім це стосується правового режиму приватизованих громадянами України земельних ділянок, який останнім часом згідно із законом суттєво змінився.
Законом від 11.01.2011 р. № 2913-VI «Про внесення змін до статті 61 Сімейного кодексу України щодо об’єктів права спільної сумісної власності подружжя» ст. 61 Сімейного кодексу України (далі — СК України) доповнена частиною п’ятою такого змісту: об’єктом права спільної сумісної власності подружжя є житло, набуте одним із подружжя під час шлюбу внаслідок приватизації державного житлового фонду, та земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, у тому числі приватизації.
Отже, набуття земельної ділянки в результаті безоплатної передачі одним із подружжя із земель державної або комунальної власності, у тому числі приватизації, породжує об’єкт права спільної сумісної власності подружжя з усіма правовими наслідками, які з цього виникають.
Наведені зміни законодавства породжують певні проблеми, що потребують свого аналізу та вирішення.
Ідеться, зокрема, про необхідність чіткого визначення моменту виникнення права спільної сумісної власності подружжя на земельну ділянку, безоплатно передану одному з подружжя, у тому числі приватизовану, а також правового статусу такої земельної ділянки. Це необхідно, по-перше, для оформлення нотаріусами спадкових прав (видачу свідоцтва про право власності на земельну ділянку пережившому з подружжя); по-друге, при передачі такої земельної ділянки в оренду та укладенні договору оренди земельної ділянки.
Слід зазначити, що безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян України серед підстав набуття права на землю згідно зі ст. 116 Земельного кодексу України (далі — ЗК України) займає самостійне місце. Така передача провадиться в разі:
а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;
б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;
в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених ст. 121 ЗК України.
Важливим моментом, що характеризує безоплатну передачу земельних ділянок із земель державної або комунальної власності, виступає те, що на таку передачу можуть згідно із законом претендувати виключно громадяни України. При цьому безоплатна передача може стосуватися земельних ділянок різного цільового призначення. Так, закріплюючи максимальні норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам України, ст. 121 ЗК України називає земельні ділянки, призначені для ведення фермерського господарства; ведення особистого селянського господарства; ведення садівництва; будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка); індивідуального дачного будівництва; будівництва індивідуальних гаражів. Як бачимо, ця норма стосується земельних ділянок не тільки сільськогосподарського, а й несільськогосподарського призначення. Оскільки громадянин України безоплатно може отримати земельну ділянку з цільовим призначенням, вказаним у ст. 121 ЗК України, лише один раз, то залишається відкритим питання щодо можливості отримання такої ділянки другим із подружжя.
За рахунок земель сільськогосподарського призначення громадянам України відповідно до ст. 22 ЗК України можуть передаватись у власність (у тому числі на безоплатних засадах) земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства, садівництва, ведення фермерського господарства, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Окремо слід зазначити, що при приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій земельні ділянки передаються працівникам цих підприємств, установ та організацій, працівникам державних та комунальних закладів освіти, культури, охорони здоров’я, розташованих на території відповідної ради, а також пенсіонерам з їх числа з визначенням кожному з них земельної частки (паю).
Якщо бути логічно послідовним і враховувати зміст ч. 5 ст. 61 СК України, то можна дійти висновку, що безоплатна передача (у тому числі приватизація) одному з подружжя земельної ділянки із земель державної або комунальної власності автоматично породжує право спільної сумісної власності подружжя на цю земельну ділянку. Згода другого з подружжя щодо набуття землі у власність законом не вимагається. Виключення складають лише випадки, коли одному з подружжя — громадянину України безоплатно передається земельна ділянка сільськогосподарського призначення, а другий з подружжя є іноземцем або особою без громадянства. У цих випадках право спільної сумісної власності подружжя не виникає.
Спеціальні положення щодо спільної сумісної власності громадян на земельні ділянки закріплені ЗК України. Так, ст. 89 передбачає, що у спільній сумісній власності перебувають земельні ділянки:

Михайло Шульга отримати повну версію статті