ДЕЯКІ ПИТАННЯ ЗАХИСТУ ПРАВ НА ЗЕМЛЮ

М. В. ШУЛЬГА,
доктор юридичних наук, завідувач кафедри екологічного права
Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого

Т. Г. ВАРШАМЯН,
юридична фірма «DART Lex»

ДЕЯКІ ПИТАННЯ ЗАХИСТУ ПРАВ НА ЗЕМЛЮ
Конституція України (ст. 13) встановлює, що держава забезпечує захист прав усіх суб’єктів права власності і господарювання. Основний Закон України також закріплює рівність перед законом усіх без винятку суб’єктів права власності і гарантує кожному з них захист його прав і свобод. Наведені конституційні приписи мають визначальне значення і для суб’єктів земельних правовідносин. Принципові положення Конституції безпосередньо втілені у земельному законодавстві. Так, у гл. 23 Земельного кодексу України (далі — ЗК України) «Захист прав на землю» зосереджено норми, які визначають способи захисту прав на земельні ділянки, гарантії права власності на земельну ділянку, а також відповідальність органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування за порушення права власності на землю та за видання актів, які порушують права власників земельних ділянок.
Земельне законодавство України гарантує і забезпечує як фізичним, так і юридичним особам рівні умови та способи захисту права власності на земельні ділянки та права користування ними. Зокрема, ч. 2 ст. 152 ЗК України передбачає, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов’язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Захист прав на землю — це захист правомочностей та інтересів конкретних суб’єктів — власника земельної ділянки чи користувача нею. При цьому захисту підлягають як окремі правомочності, так і взяті в сукупності. Право ж на захист являє собою надану уповноваженій особі можливість застосування заходів правоохоронного характеру, які забезпечують відновлення порушеного чи оспорюваного права особи. Це право має конституційну природу. Воно існує у межах взаємовідносин держави і конкретного суб’єкта.
ЗК України (ст. 152) закріплює невичерпний перелік способів захисту земельних прав. Це означає, що, крім наведених даною нормою способів, можуть застосовуватися й інші, передбачені законом, способи.
Усі способи захисту прав на землю неоднорідні за своїм змістом та умовами застосування. Так, одні з них безпосередньо спрямовані на захист права власності на земельну ділянку чи права користування нею, інші — опосередковано. Серед цих способів прийнято виокремлювати речово-правові, зобов’язально-правові та спеціальні.
Важливе місце серед названих способів посідають спеціальні, до складу яких відноситься визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, які порушують земельні права громадян та юридичних осіб.
Визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування (п. «г» ч. 3 ст. 152 ЗК України) — одна з важливих правових гарантій земельних прав суб’єктів, яка отримала своє закріплення в розділі V ЗК України. Саме шляхом визнання недійсними рішень названих органів здійснюється захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки. У разі, якщо незаконним актом відповідних органів порушено права фізичних чи юридичних осіб на землю, вони можуть вимагати захисту своїх прав цим шляхом.
Особливість цього способу захисту полягає в тому, що відповідачами виступають державні органи та органи місцевого самоврядування, які наділені владними повноваженнями у сфері земельних відносин. У даному випадку йдеться, зокрема, про можливість настання відповідальності держави та її органів, органів місцевого самоврядування за прийняття ними рішень, які порушують права на землю.
Органи державної виконавчої влади та органи місцевого самоврядування можуть приймати різні за характером, формою та змістом рішення у галузі земельних відносин. Термін «рішення», що визнаються недійсними, який вживається у ст. 152 ЗК України, узагальнюючий. Ним позначаються не тільки власне рішення органів місцевого самоврядування, а й розпорядження органів державної виконавчої влади, постанови та ін. Окрім, наприклад, рішень про надання в користування земельних ділянок, передачі їх у власність чи в оренду, ці органи можуть приймати й інші рішення, які мають безпосереднє відношення до регулювання земельних відносин. Ідеться не тільки про рішення, що характеризуються властивостями локального нормативно-правового акта, а й про документи, які прийнято називати актами застосування. Останні мають персоніфікований характер та разове застосування. Так, зазначені органи можуть приймати рішення щодо конкретної особи про надання їй дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки, про погодження місця розташування об’єкта та ін.
Згідно з Інструкцією про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі в редакції від 16.03.2009 р. державний акт на право власності на земельну ділянку та державний акт на право постійного користування земельною ділянкою видається на підставі рішення Кабінету Міністрів України, обласної, районної, Київської і Севастопольської міських, міської, селищної, сільської ради, Ради міністрів АР Крим, обласної, районної, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій. Ці документи видаються структурними підрозділами Центру державного земельного кадастру при Держкомземі України. При цьому, наприклад, державний акт на право власності на земельну ділянку складається у двох примірниках, підписується посадовими особами в такій послідовності: начальник державного органу земельних ресурсів, голова (керівник) органу місцевого самоврядування або органу виконавчої влади та особа, що здійснює реєстрацію акта.
Наслідки визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або місцевого самоврядування щодо володіння, користування чи розпорядження земельними ділянками певною мірою врегульовані статтями 154–155 ЗК України. У першому випадку органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування згідно з ч. 2 ст. 154 ЗК України несуть відповідальність за шкоду, заподіяну їх неправомірним втручанням у здійснення власником повноважень щодо володіння, користування і розпорядження земельною ділянкою. У другому — відповідно до ст. 155 ЗК України збитки, завдані власникам земельних ділянок в результаті видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, який визнаний недійсним, підлягають відшкодуванню в повному обсязі органом, який видав акт.
У правозастосовчій практиці виникають питання, які стосуються можливості визнання недійсними не тільки юридично-значимих рішень органів державної виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, а й інших документів, які мають правове значення для вирішення питань про землю. Ідеться, зокрема

Т. Г. ВАРШАМЯН отримати повну версію статті