Відчуження корпоративних прав

Правовою підставою для відчуження часток у статутному капіталі (статутному фонді) є статті 10, 53, 65, 69 і 77 Закону України «Про господарські товариства» № 1576-XII вiд 19 вересня 1991 р., статті 127, 147 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України). Слід ураховувати, що в реальному житті найбільше доводиться мати справу з частками в статутному капіталі товариств з обмеженою відповідальністю. Тому здебільшого до нотаріуса звертаються за нотаріальним посвідченням договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі на прикладі саме цього виду господарських товариств.
Під відступленням частки, про яке йдеться у ст. 147 ЦК України, мається на увазі будь-який спосіб відчуження. До речі, в самій статті теж окрім терміну «відступлення» застосовується термін «відчуження». У контексті ст. 147 ЦК України ці поняття вживаються в однаковому значенні, тобто є синонімами. Тому доцільно застосовувати єдиний термін – відчуження.
Як такого, договору про відчуження (або про відступлення) частки цивільне законодавство не передбачає. Відчуження частки відбувається на підставі певного цивільно-правового договору, який передбачає перехід права власності до набувача: дарування, міни, купівлі-продажу, довічного утримання тощо. Залежно від того, яким саме правочином супроводжується відчуження частки, визначаються його істотні умови та порядок вчинення.
Сторони договору. За загальним правилом, наведеним у ч. 1 ст. 147 ЦК України, сторонами договору (відчужувачем і набувачем) можуть бути учасники товариства. Проте це загальне правило може бути змінене сторонами: відчуження учасником товариства своєї частки (її частини) третім особам допускається, якщо інше не встановлено статутом товариства. Правило, яке збороняє відчужувати частку третім особам, може міститися лише в статуті. Тому прийняття рішень зборами учасниками товариства про заборону відчуження частки третій особі, за умови що статутом це не передбачено або дозволено, не можна вважати достатньою правовою підставою для заборони відчуження частки.
Заборона може стосуватися лише права відчуження частки третім особам, а не відчуження взагалі, оскільки право продажу частки (її частини) учасникам товариства прямо передбачено законом (ч. 1 ст. 147 ЦК України). Заборона відчуження частки поширюється на всі способи її відчуження, а не лише на купівлю-продаж.
Обмеження кола осіб, яким може бути відчужена частка, лише учасниками, покликане захистити учасників, які залишаються в товаристві, від впливу третіх осіб.
Заборона на відчуження частки в статутному капіталі третім особам є істотним обмеженням прав учасника. Коло осіб, які потенційно здатні придбати його частку, звужується і обмежується лише учасниками товариства. Однак і вони не зобов’язані купувати частку лише тому, що учасник хоче її продати.
Якщо продаж частки третім особам статутом товариства заборонено, а інші учасники придбавати частку не бажають, учасник має право одержати вартість своєї частки шляхом виходу з товариства. Тому його майнові права формально не порушуються.
Переважне право на купівлю частки. Відповідно до ст. 53 Закону «Про господарські товариства», учасники товариства користуються переважним правом придбання частки (її частини) учасника, який її відступив, пропорційно їхнім часткам у статутному фонді товариства або в іншому погодженому між ними розмірі.
Відповідно до ч. 2 ст. 147 ЦК України, учасники товариства користуються переважним правом купівлі частки (її частини) учасника пропорційно до розмірів своїх часток, якщо статутом товариства чи домовленістю між учасниками не встановлений інший порядок здійснення цього права.
Наведені вище норми не є тотожними, тому постає питання про те, яка з них підлягає застосуванню. Оскільки ЦК України є законом, який прийнятий пізніше (16 січня 2003 р.) і регулює ті самі суспільні відносини – щодо переважного права на придбання частки в статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю, застосуванню підлягає саме ч. 2 ст. 147 ЦК України.
Переважне право придбання частки поширюється лише на випадки відступлення частки третім особам. Якщо частка (її частина) продається іншим учасникам цього самого товариства, то право обрання покупця серед учасників належить учаснику-продавцеві. Жодних переважних прав інші учасники не мають.
Право продажу частки іншим учасникам цього ж товариства передбачено у ч. 1 ст. 147 ЦК України, яка є імперативною і не передбачає можливості встановлення в статуті інших зобов’язань для учасника, який продає частку.
Важливим є також конкретизація у ч. 2 ст. 147 ЦК України сфери застосування переважного права лише до випадків відчуження частки в статутному капіталі шляхом купівлі-продажу. У разі дарування, міни частки, а так само її відчуження іншим способом, учасники не мають жодних переваг перед третіми особами. Тому можливим є укладення договору дарування частки замість договору купівлі-продажу, для того щоб інші учасники не могли скористатися своїм переважним правом. Такий правочин є удаваним (ст. 235 ЦК України), однак доводити це в суді повинна зацікавлена особа, яка оспорює правочин.
Відповідно до ст. 147 ЦК України, учасники товариства користуються переважним правом купівлі частки (її частини) учасника пропорційно до розмірів своїх часток, якщо статутом товариства чи домовленістю між учасниками не встановлений інший порядок здійснення цього права. Отже, повідомляти про відступлення частки слід кожного учасника, а не саме товариство. Повідомлення учасників про відступлення частки шляхом купівлі-продажу має надійти завчасно (не менше як за місяць, якщо інший термін не встановлений статутом або домовленістю учасників) із зазначенням усіх істотних умов.
Учасник, який продає частку, повинен подбати про те, щоб мати докази повідомлення про продаж частки інших учасників. Перевірити цю обставину повинен і нотаріус, який буде посвідчувати договір.
У статті 147 ЦК України передбачено, що інший порядок здійснення цього права може бути встановлений статутом товариства або домовленістю між учасниками. Інший порядок може встановити інше правило, ніж «правило пропорційності», яке передбачає, що кожен з учасників може придбати таку частку,

Алла КРАСОВСЬКА отримати повну версію статті