ВІДМОВА ПРЕДСТАВНИКА ВІД ВЧИНЕННЯ ДІЙ, ЯКІ БУЛИ ВИЗНАЧЕНІ НОТАРІАЛЬНО ПОСВІДЧЕНОЮ ДОВІРЕНІСТЮ

Василь КРАТ,
кандидат юридичних наук, асистент кафедри цивільного права № 1 Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого
ВІДМОВА ПРЕДСТАВНИКА ВІД ВЧИНЕННЯ ДІЙ, ЯКІ БУЛИ ВИЗНАЧЕНІ НОТАРІАЛЬНО ПОСВІДЧЕНОЮ ДОВІРЕНІСТЮ
Фрагментарне регулювання відмови представника від вчинення дій, які були визначені нотаріально посвідченою довіреністю, спричиняє у правозастосовчій практиці численні питання, що потребують вирішення. До них відноситься, зокрема, сутність відмови та процеду­ра її проведення.
І. Сутність відмови від вчинення дій, які були визначені нотаріально посвідченою довіреністю
Як відомо, підставою для видачі довіреності може слугувати акт органу юридичної особи або ж договір. Насамперед необхідно зазначити, що відмова розглядається в контексті тих випадків, коли довіреність була видана на підставі договору доручення (ст. 1000 ЦК України).
1. Звісно представник, так само як довіритель, не позбавлений можливості власними односторонніми діями припинити правовідношення представництва. Як наслідок, відмова представника від вчинення дій, що були визначені довіреністю, є однією з підстав припинення правовідношення представництва (п. 3 ч. 1 ст. 248 ЦК України). Однак складність доктринального аналізу та визначення суті відмови обумовлюється «поєднанням» правового регулювання, що включає загальні норми щодо представництва та положення про договір доручення.
Втім з’ясування сутності відмови крізь їх призму дозволяє стверджувати, що по своїй суті вона повинна бути охарактеризована не інакше як односторонній правочин.
2. За загальним правилом (ст. 250 ЦК України) право відмовитися не пов’язується або не залежить від певних передумов чи підстав. Разом з тим слід відмітити, що цивільним законодавством передбачено неможливість (ч. 3 ст. 250 ЦК України) здійснення відмови від вчинення дій, які були визначені довіреністю, якщо вони:
а) невідкладні (наприклад, представникові була видана довіреність на продаж товарів, що швидко псуються, а довіритель перебуває в іншій державі);
б) або такі, що спрямовані на запобігання завданню збитків особі, яку він представляє, чи іншим особам (зокрема, на вчинення певного правочину в умовах «різкої» зміни цін на певні товари).
Причому встановлення цієї заборони у ч. 2 ст. 250 ЦК України не позбавляє представника права на відмову від вчинення дій, що визначені довіреністю. Ця теза підтверджується й системним тлумаченням ч. 2 та 4 ст. 250 ЦК України. Тобто в жодному разі її не можна розцінити як абсолютну заборону, що позбавляє представника права на відмову від вчинення дій, які були визначені довіреністю. Однак, якщо відмова буде вчинена представником, не зважаючи на існування заборони, і при цьому, в результаті відмови будуть заподіяні збитки, то представник зобов’язаний їх відшкодувати (ч. 4 ст. 250 ЦК України).
3. Відповідно до ч. 2 ст. 1008 ЦК України довіритель або повірений мають право відмовитися від договору доручення в будь-який час. Відмова від права на відмову від договору доручення є нікчемною.
Наявність спеціальних положень у гл. 68 «Доручення» ЦК України зумовлює потребу співставлення «відмови від вчинення дій, що визначені довіреністю» (ст. 250 ЦК України) та «відмови повіреного від договору доручення» (ст. 1008 ЦК України). У цьому контексті варто відмітити, що:
по-перше, відмова повіреним від договору можлива за будь-яких випадків, в тому числі й у разі виконання ним своїх обов’язків за договором. У свою чергу, відмова представником від виконання дій визначених довіреністю, зважаючи на етимологію цієї підстави припинення представництва, допустима тільки до їх повного здійснення;
по-друге,

Василь КРАТ отримати повну версію статті