ВІДМОВА ПОДРУЖЖЯ ВІД ШЛЮБНОГО ДОГОВОРУ

ВАСИЛЬ КРАТ,
кандидат юридичних наук, доцент кафедри цивільного права № 1 Національного університету «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого»
ВІДМОВА ПОДРУЖЖЯ ВІД ШЛЮБНОГО ДОГОВОРУ
Недосконале регулювання відмови подружжя від шлюбного договору зумовлює в правозастосовчій практиці численні питання, що потребують нагального вирішення. До них відноситься, зокрема, сутність відмови подружжя від шлюбного договору та процедура її здійснення.
І. ВІДМОВА В СІМЕЙНОМУ ЗАКОНОДАВСТВІ
1. У Сімейному кодексі України неодноразово використовується категорія «відмова». Зокрема, існує:
«відмова від вступу в шлюб» (назва ст. 31 СК України);
«відмова від шлюбу» (ч. 3, 4 ст. 31 СК України);
«відмова дружини від народження дитини» (ч. 2 ст. 50 СК України);
«відмова від шлюбного договору» (ст. 101 СК України);
«відмова батьків від дитини» (ч. 3 ст. 155 СК України);
«відмова від договору про патронат» (абз. 1 ч. 1 ст. 256 СК України).
2. Зіставлення випадків застосування терміна «відмова» у СК України підтверджує, що ним позначаються досить різнорідні правові явища. І тільки в двох випадках «відмова» стосується того чи іншого сімейного договору.
ІІ. СУТНІСТЬ ВІДМОВИ ВІД ШЛЮБНОГО ДОГОВОРУ
1. Тлумачення як ст. 101, так і інших норм глави 10 СК України свідчить, що розмежовується:
(а) «відмова від шлюбного договору» (ст. 101 СК України) і «розірвання шлюбного договору» (ст. 102 СК України). Розірвання шлюбного договору допустиме тільки на підставі рішення суду. Натомість відмова від шлюбного договору можлива лише в позасудовому порядку;
(б) «одностороння відмова від шлюбного договору» (ч. 1 ст. 101 СК України) і «право подружжя на відмову від шлюбного договору» (ч. 2 ст. 101 СК України). При цьому відмінність проявляється в недопустимості односторонньої відмови від шлюбного договору одного із подружжя.
2. Під «відмовою від шлюбного договору» варто розуміти домовленість подружжя (чоловіка та дружини), спрямовану на припинення прав та обов’язків, які виникли на підставі шлюбного договору. Тобто відмова від шлюбного договору в сімейному законодавстві фактично охоплює собою розірвання договору за згодою між подружжям.
3. У науково-практичній літературі в цьому контексті вказується, що «законодавчою підставою для формулювання права на відмову від шлюбного договору була стаття про відмову від правочину, що вперше закріплена у ст. 214 Цивільного кодексу України. Відмова від договору і розірвання договору — це різні правові категорії. Відмова від договору має наслідком двосторонню реституцію, а у разі розірвання договору він втрачає чинність лише на майбутнє» .
4. Дійсно, у ст. 214 Цивільного кодексу України передбачено досить «своєрідну» конструкцію — «відмова від правочину».
Системне тлумачення ч. 2 ст. 214 ЦК України в контексті відмови від двостороннього правочину (адже саме таким є шлюбний договір) дає можливість припустити, що дозволяється відмова від правочину:
(а) умови якого невиконані, виконані частково або ж повністю;
(б) за взаємною згодою сторін чи у випадках, передбачених законом.
Причому варто зауважити, що

Василь КРАТ отримати повну версію статті