ВІДМОВА ВІД ПРАВА ВЛАСНОСТІ

ІННА СПАСИБО-ФАТЄЄВА,
доктор юридичних наук, професор кафедри цивільного права № 1 Національного університету «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого», член-кореспондент Національної академії правових наук України
ВОЛОДИМИР МАРЧЕНКО,
нотаріус, шеф-редактор науково-практичного журналу «Мала енциклопедія нотаріуса», член Консультативно-методичної ради при Департаменті нотаріату, фінансового моніторингу юридичних послуг та реєстрації адвокатських об’єднань при Міністерстві юстиції України
ВІДМОВА ВІД ПРАВА ВЛАСНОСТІ
Cтаття 347. Відмова від права власності
1. Особа може відмовитися від права власності на майно, заявивши про це або вчинивши інші дії, які свідчать про її відмову від права власності.
2. У разі відмови від права власності на майно, права на яке не підлягають державній реєстрації, право власності на нього припиняється з моменту вчинення дії, яка свідчить про таку відмову.
3. У разі відмови від права власності на майно, права на яке підлягають державній реєстрації, право власності на нього припиняється з моменту внесення за заявою власника відповідного запису до державного реєстру.
1. Відмова власника від права власності як підстава припинення права власності
1.1. Відмова власника від права власності раніше не передбачалася на рівні закону як підстава припинення цього права. Разом з тим ця підстава є природною для реалізації власником правомочності розпоряджання стосовно майна, в якому він більше не зацікавлений.
1.2. При з’ясуванні факту відмови власника від свого права на майно слід враховувати таке.
Увага! Необхідна однозначність у розумінні того, що від майна власник відмовився, а не загубив його. Тобто стан майна, обставини, за яких його виявлено, мають свідчити про те, що власник добровільно позбавився свого майна.
Наприклад, власник виставив за межі своєї садиби старі меблі, щоб їх не везти на смітник, а надати можливість бажаючим забрати їх.
2. Момент припинення права власності
2.1. Важливим є також визначення моменту, коли у власника припиняється право на таке майно. Стосовно більшості рухомого майна це може бути момент, коли власник реалізував свій намір і вчинив фактичні дії, які свідчать про відмову від права власності (викинув майно).
2.2. Якщо ж ідеться про відмову від права власності на майно, права на яке підлягають державній реєстрації, таким моментом є внесення змін до відповідного реєстру за заявою власника.
Увага! Частину 3 ст. 347 ЦК слід розуміти не тільки таким чином, що нею встановлюється момент припинення права власності, а й що це є обов’язком власника, до здійснення якого він, незважаючи на інші способи відмови від своєї власності (наприклад, пішов з дому), залишається його власником.
2.3. Попри те, що це правило встановлене в ЦК і має бути порядок відмови від права на нерухомість з відповідними вимогами до державної реєстрації цього факту, в Законі «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» про таке не йдеться.
2.4. Якщо ж особа фактично виразила намір та відмовилася від свого права на нерухоме майно, але не додержалася вимоги про внесення змін до державного реєстру прав, у неї зберігаються всі обов’язки власника (щодо утримування свого майна) і відповідальність (якщо цим майном буде завдано шкоди іншій особі).
Це випливає із загального принципу, що власність зобов’язує.
3. Наслідки відмови особи від свого права власності

Інна СПАСИБО-ФАТЄЄВА отримати повну версію статті