ВІДМЕЖУВАННЯ ОКРЕМИХ ТРЕТІХ ОСІБ ВІД МНОЖИННОСТІ ОСІБ У ЗОБОВ’ЯЗАННІ

Галина ГРИЦЕНКО,
асистент кафедри спеціально-правових дисциплін Полтавського факультету
Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, адвокат
ВІДМЕЖУВАННЯ ОКРЕМИХ ТРЕТІХ ОСІБ
ВІД МНОЖИННОСТІ ОСІБ У ЗОБОВ’ЯЗАННІ
Визначення зобов’язання у ст. 509 ЦК України передбачає елементарну модель цього правовідношення: один кредитор і один боржник. На практиці ж нормою є, навпаки, різні ускладнення суб’єктного складу. До останніх належить участь у зобов’язанні кількох кредиторів та/або боржників, а також третіх осіб. Правовий статус цих осіб суттєво різниться і загалом не виникає проблем з визначенням, які права та обов’язки покладаються на кожного з них і в яких правовідносинах. Розглянемо випадки, коли різниця між сторонами і третіми особами стає не такою чіткою, і визначимо критерії, якими слід керуватися для їх розмежування.
Усі автори погоджуються, що залежно від функцій та ступеня управненості (обов’язку) особа в зобов’язанні є або стороною, або третьою особою. Сторони зобов’язання є основними його учасниками, а треті особи є, як правило, випадковими учасниками. Зрозуміло, що третьою особа буде вважатися залежно від того, які правовідносини беруться за основу. Поняття сторони в зобов’язанні виражає його майнову складову; поняття учасника — особистісну. Наявність кількох осіб на тій чи іншій стороні певного зобов’язання об’єднує їх більшою (солідарні зобов’язання) чи меншою (часткові зобов’язання) мірою, проте ніколи не поєднує їх настільки, щоб стерлися відмінності, що обумовлюються особистими ознаками кожного учасника. Із цих позицій інститути множинності осіб у зобов’язанні і третіх осіб є антонімами. Так, у зобов’язанні з множинністю осіб має місце єдність майнової сторони (зобов’язання) і роз’єднаність особистісної: недійсність вимог (обов’язків) одного кредитора (боржника) не тягне недійсності вимог (обов’язків) інших учасників множинності. А от у договорі на користь третьої особи розділення майнової сторони компенсується єдністю особистісної: боржник може заявити як своєму безпосередньому контрагенту (кредитору), так і бенефіціару (третій особі), заперечення, що стосуються їх обох.
Не будучи сторонами правовідношення, треті особи певним чином впливають на його динаміку . У них завжди є правовий зв’язок з однією або обома сторонами зобов’язання. Іноді вказують, що третя особа може бути в одних випадках носієм певних прав і обов’язків, у других — носієм тільки прав, у третіх — тільки обов’язків. Проте більш поширеною і переконливою є позиція, за якою в правовідносинах між сторонами треті особи не мають ні прав (за виключенням договору на користь третьої особи), ні обов’язків. Якщо і йдеться про обов’язки чи права, то вони складають зміст уже інших правовідносин . Щоб відтінити цю відмінність, деякі дослідники називають «суб’єктами (учасниками) зобов’язання» тільки сторони, тоді як третіх осіб — суб’єктами виконання зобов’язання (поряд із сторонами). Або ж сторони і треті особи, на користь яких укладено договір, вважаються суб’єктами зобов’язань, а фактичні виконавці, які не мають ні прав, ні обов’язків, — суб’єктами виконання зобов’язання.
Отже, звичайна третя особа в зобов’язанні не має ні прав, ні обов’язків. Проте можливі винятки, які певним чином наближають третю особу до статусу сторони в зобов’язанні. Почнемо з договору на користь третьої особи. Хоча така особа наділяється правом вимоги до боржника, договір на користь третьої особи ніхто не вважає зобов’язанням з множинністю осіб. Утім, недостатньо аргументувати це лише тим, що жодна з відомих цивільному праву моделей множинності осіб — солідарні, субсидіарні чи часткові кредитори — тут за загальним правилом не використовується. Слід акцентувати увагу на якісно іншому статусі третьої особи. Вона наділяється правом вимагати виконання в натурі (за винятком ч. 2 ст. 725 ЦК України).
До уваги нотаріусів. При посвідченні договорів дарування з обов’язком обдаровуваного на користь третьої особи сторонам слід роз’яснити, що ч. 2 ст. 725 ЦК, на відміну від ч. 2 ст. 636 ЦК, надає третій особі можливість вимагати виконання встановленого на її користь обов’язку лише в разі смерті дарувальника, оголошення його померлим, визнання безвісно відсутнім чи недієздатним. До цього вимагати таке виконання може сам дарувальник. Проте сторони можуть відступити від цих положень закону (ч. 3 ст. 6 ЦК).
Однак у разі порушення боржником обов’язку третя особа не може вимагати від нього відшкодування збитків, сплати неустойки, не несе жодних зустрічних обов’язків щодо боржника (не зобов’язана навіть приймати виконання), не бере участі у встановленні зобов’язання і не може змінювати чи розривати договір, укладений на її користь.
В окремих договорах на користь третьої особи остання наділяється

Галина ГРИЦЕНКО отримати повну версію статті