ВИСНОВОК щодо форми заповіту

Форма заповіту має піддаватися загальноправовому регулюванню форм правочинів і спеціальному регулюванню форми заповіту. Будучи правочином, заповіт складається в письмовій формі й підлягає нотаріальному посвідченню (ст. 209 та 1247 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України)). Письмова форма правочину означає викладання його тексту на паперових носіях із обов’язковістю наявності підпису особи, яка виразила свою волю, вчинивши правочин (сторони правочину, тобто заповідача). Враховуючи поширеність технічних засобів фіксації текстів документів, електронний документообіг, який дозволяє в певних випадках навіть взагалі уникати паперового вигляду документації, постають питання про дорівнення цієї форми до письмової та про наявність підпису в такому вигляді документації.
На перше питання відповідь міститься в абз. 2 ч. 1 ст. 207 ЦК України, в якому зазначається, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою технічних засобів. Разом із тим очевидно, що вся частина перша цієї статті спрямована на регулювання не односторонніх, а дво- та багатосторонніх правочинів – договорів, оскільки в ній ідеться про такі умови, яких слід додержуватися при оформленні правочинів, як обмін документами, у тому числі шляхом телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв’язку. Абсолютно зрозумілим є неприйнятність цієї вимоги до односторонніх правочинів, вчинення яких не припускає ніякого обміну документів, бо не очікується зустрічної волі. Тим не менш жодних питань не виникає, що текст одностороннього правочину може бути набраний за допомогою технічних засобів, а не написаний власноручно.
На друге питання відповідь міститься

Науково-дослідний центр при Національній юридичній академії України ім. Я. Мудрого отримати повну версію статті